Пошук по сайту


Тема 1. Поняття, предмет, система та історія розвитку кримінології - Навчально-методичний комплекс з дисципліни «Кримінологія»

Навчально-методичний комплекс з дисципліни «Кримінологія»

Сторінка6/11
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
Тема 1. Поняття, предмет, система та історія розвитку кримінології.

При вивченні цієї теми, слід звернути увагу, що кримінологія на відміну від кримінального права й інших правових наук не має своєї власної систематизованої сукупності правових норм, що були би предметом її вивчення. Тому ми маємо тут справу в основному з галуззю наукових знань, з особливою галуззю науки.

Зазначимо, кримінологія є однією з суспільних наук і її міс­це на стику філософії, соціології, психології, правознавства та деяких інших наук. До правознавства кримінологія має відношення тому, що яви­ща, які вона вивчає, базуються на кримінально-правових поняттях “злочин” і “злочинець”. Профілактика злочинів теж має правову основу або правовий аспект. А детермінанти злочинності, особа злочинця пов’язані з дефектами правосвідомості, психології тощо. Разом з тим вивчення злочинності як соціального явища, особи злочинця та засобів протидії злочин­ності не обмежується тільки правовими характеристиками. Аналіз цих проблем лежить у сфері предмета соціології. Вже тому кримінологія є не чисто правова, а соціолого-правова на­ука.

Предмет кримінології — характеризує загальний зміст науки кримінології, визначає напрямки та завдання наукового дослідження. У процесі свого розвитку кримінологія окреслила свій предмет, до якого нині входять чотири основні елементи: злочинність, особа злочинця, причини та умови злочинності, протидія злочинності

Звичайно, основні елементи предмета кримінології не вичерпують усього її змісту. Щоб повніше, глибше й ефективніше вирішувати завдання, які стоять перед кримінологією, вона вивчає і проблеми, що безпосередньо не входять до її предмета. Це питання є дискусійним у зв’язку з тим, що до цих проблем мають певне відношення інші юридичні та неюридичні науки. До цих елементів відносять: жертва злочину; супутні злочинності негативні соціальні явища; суїцидальна поведінка (проблема самогуб­ства); прогнозування злочинності, а також планування заходів протидії їй; кримінально-правова статистика, яка є основою аналізу стану злочинності у суспільстві; методика вивчення злочинності.

Слід звернути увагу, кримінологія, як і будь-яка наука, має свою систему, поділяється на Загальну і Особливу (спеціальну) частини.

Загальна частина вивчає загальнотеоретич­ні питання (поняття криміноло­гії як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія і методика досліджень, історія розвитку кримінології та аналіз її основних теорій). В особливій частині міститься кримінологічна характеристика різних видів і груп злочинів: корисливої й насильницької злочинності, професійної й організованої, рецидивної, економічної, злочинності неповнолітніх, жінок, злочинності в місцях позбавлення волі та ін.

З метою глибокого вивчення будь-якої науки, в тому числі й кримінології, необхідно засвоїти не тільки сучасне становище розвитку науки, а й дослідити її початки становлення, основні етапи розвитку, основні ідеї, концепції, погляди. Починаючи з стародавніх часів проблеми злочинності, заходи боротьби з нею приваблювали увагу філософів, юристів, представників інших галузей знань.

Одна з найбільш розповсюджених класифікацій кримінологічної думки, відокремлює три основних періоди розвитку науки: класичний (друга половина XVІІІ ст. до останньої треті XІX ст.); позитивістський (з останньої третини XIX ст. до 20-х років XX ст.); сучасний — з 30-х років XX ст. дотепер.

Класичний період кримінології випливає безпосередньо з ідейних течій просвіти періоду переходу від феодалізму до капіталізму (ХVІІ-ХVІІІ ст.). Він передував, а потім супроводжував перетворення в державному, суспільному та духовному житті, що зумовлювались буржуазно-демократичними революціями в Європі. Під класичною школою кримінології слід розуміти систему ідей про злочини й боротьбу з ними, що сформувались у межах так званої класичної школи кримінального права, яку заснував дворянин Ч. Беккаріа з Мілана. Основні положення свого вчення він сформулював у вже згадуваній праці "Про злочини і покарання".

Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія відрізнялася широким застосуванням статистичних та інших фактичних даних про вчинені злочини. Позитивістська кримінологія розвивалась у двох основних напрямах — біологічному та соціологічному. Незважаючи на суттєву відмінність поглядів крайніх представників цих напрямів, межа між ними з часом дещо розмилась і відбулося взаємне проникнення, яке виявилося, зокрема, у появі психологічних теорій кримінології.

На сучасному етапі розвитку суспільства, коли поглиблюється прірва між добром і злом, потреба у глибоких кримінологічних теоріях і побудовах виявляється дуже гостро, оскільки злочин є одним з крайніх проявів зла і потребує глибокого осмислення з позицій як філософії, так і практики юриспруденції.

Але, ще до виникнення кримінології як науки, питання запобігання злочинів були об’єктом зацікавленості багатьох вчених, починаючи з античного часу.

Тема 2. Злочинність та її основні характеристики.

При вивченні цієї теми основним поняттям виступає злочинність як соціальне явище. В кримінології Злочинність визначають як соціально обумовлене, історично мінливе, відносно масове та кримінологічне явище, яке проявляє себе в системі кримінально-карних діянь на певній території, за певний період часу, а також осіб, що їх вчинили.

Приймаючи це визначення за основу, необхідно розглянути ознаки злочинності з метою більш детального розкриття змісту поняття “злочинність”.

Злочинність як соціальне явище містить ряд рис і ознак, яких немає в окремій антисуспільній поведінці, у тому числі у злочині, як індивідуальному акті поведінки і форми прояву злочинності. У кримінологічних дослідженнях злочинність характеризують за станом, структурою та динамікою.

Розглядаючи злочинність як соціальне явище і оперуючи її кількісними та якісними характеристиками, ми підкреслювали, що для отримання точних відомостей потрібно звертатись до статистичної звітності правоохоронних органів.

Разом з тим кожному практичному працівнику добре відомо, що у статистичну звітність попадають не всі скоєні злочини, а тільки частина з них, решта незареєстрована і становить, таким чином латентну злочинність. Латентна злочинність - це сукупність передбачених кримінальним законом діянь, які з різних причин не були враховані органами внутрішніх справ, прокуратурою, службою безпеки, судом.

У науковій юридичній літературі розрізняють латентність трьох видів: природну, штучну і пограничну. Природна латентність - це сукупність тих випадків, коли факт злочину був, але він не став відомий правоохоронним органам. Наприклад, неповідомлення потерпілих про злочин. Штучна латентність має місце, коли факт злочину відомий, але з різних причин правоохоронними органами він не ставиться на облік, щоб створити видимість благополуччя у боротьбі з злочинністю. Погранична латентність має місце, коли факт злочину відбувся, але потерпілий не усвідомлює цього (наприклад, пожежі, кишенькові крадіжки).

Практика діяльності правоохоронних органів дає підстави виокремити три рівня латентності:низький — очевидно вчинені тяжкі злочини, інформація про які швидко поширюється (вбивства, розбійні напади, пограбування тощо); середній — злочини, вчинення яких не є таким очевидним, як при низькому рівні латентності; високий — злочини, про вчинення яких в більшості випадків відомо тільки злочинцю й потерпілому, причому останній зацікавлений у приховуванні факту злочину з різних мотивів (сором'язливість, наявність хвороби, корисливі мотиви — шахрайство, хабарництво, статеві злочини тощо).

Для виявлення латентної злочинності використовують загальні і спеціальні методи. До загальних методів відносяться: виявлення громадської думки про стан латентної злочинності; експертна оцінка при опитуванні спеціалістів; вивчення документів правоохоронних органів, фінансово-ревізійного контролю, медичних закладів і т. ін. Спеціальними методами можна назвати аналіз динамічних рядів злочинів; дослідження періоду від їх вчинення до розкриття і прийняття санкцій; екстраполяцію; системно-структурний аналіз тощо.

Тема 3. Причини та умови злочинності.

Вчення про причини та умови злочинності у вітчизняній і зарубіжній юридичній літературі не має єдиного тлумачення. Це пояснюється тим, що ця галузь юридичних досліджень відзначається особливою складністю, різноплановістю позицій вітчизняних і зарубіжних авторів, що призводить до наявності в підручниках з кримінології діаметрально протилежних концепцій причин та умов злочинності у нашому суспільстві.

Кримінологія приділяє багато уваги категорії причинності. Це зумовлюється тим, що злочинність і її причинність є основними елементами предмету науки кримінології. Проблема причинності має велике методологічне значення, визначає суть і зміст кримінології. Від її вирішення залежить розуміння соціально-правової природи злочинності, соціально-ідеологічної суті особи злочинця, розробка попереджуючих заходів, а також визначення інших кримінологічних проблем. Як складне явище злочинність є наслідком дії багатьох обставин, факторів і причин. З цією проблемою пов’язано саме виникнення кримінології як науки.

У кримінологічній літературі класифікація причин та умов злочинності здійснюється за декількома критеріями: за природою, за рівнем функціонування; за змістом і способом дії; за джерелами.

Зазначимо, причинне пояснення соціальне негативних явищ передбачає багаторівневий підхід. Стосовно до злочинності такими рівнями виступають: суспільство, соціальна група, індивід. Відповідно і наукове обґрунтування ділиться на філософський, соціологічний і психологічний рівні.

На філософському рівні формується загальна концепція причин та умов, що породжують соціальні відхилення у суспільстві. Соціологічний рівень дослідження причин злочинів передбачає вивчення більш конкретних зв’язків і відносин, які існують у сучасному суспільстві. В них проявляються загальні закономірності історичного розвитку і притаманні їм протиріччя, на які впливають існуючі перешкоди та недоліки. На психологічному рівні створюється той морально-психологічний стрижень, на якому ґрунтується або правомірна, або злочинна поведінка. Причина і наслідок поєднані між собою об’єктивним і закономірним зв’язком. Але характер цього зв’язку може бути різним. Він визначається як природою самих явищ, так і особливостями об’єктивних законів, що діють у цій області життя.

Тема 4. Кримінологічне вчення про особу злочинця.

Розкрити поняття "особа злочинця" неможливо без тлумачення і засвоєння поняття "особа". Особа людини — це цілісна система соціальних і психічних рис, властивостей і якостей учасника і носія суспільних відносин.

Про особу злочинця можна говорити лише у відношенні людини, винної в злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему навмисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. В інших випадках ми повинні говорити про осіб, що вчинили злочини. Варто визнати умовність пропонованого розподілу — злочинці й особи, що вчинили злочини. Воно логічно небездоганно, тому що злочинна діяльність нерідко кваліфікується як один злочин і, отже, злочинці — це різновид людей, винних у злочинах. Але з такою неточністю приходиться все-таки примиритися, оскільки дотепер не вироблена відповідна термінологія, за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових злочинців від „закоренілих”, навіть якщо вони відбувають покарання за один і той же злочин. Одиничне одноактне діяння, вчинене по необережності, або навіть умисно (при збігу неблагоприємних обставин в житті особи) не формує особу злочинця. Деформація і десоціалізація в цих випадках відбувається в результаті відбування покарання в місцях позбавлення волі, тобто під впливом діяльності і спілкування в екстремальних умовах. Отже, особа злочинця — – це сукупність соціально значимих властивостей, ознак, зв’язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами та обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.

При вивченні цієї теми, слід звернути увагу на те, що кримінологічна характеристика такої особи теж нерозривно пов’язана із злочином, який вона скоїла. Але кримінологів більше цікавить генезис особи злочинця, тобто процес її становлення і розвитку, який розкриває детермінанти її формування. Такий інтерес зникає, коли дана особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Таким чином, антисуспільні властивості, які характеризують особу злочинця, існують до злочину і обумовлюють його скоєння, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після і у зв’язку з вчиненням нею злочину. Отже, початковий момент появи «особи злочинця» збігається з фактом вчинення злочину.

Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, якостей, що визначають її як людину, яка вчинила злочин. Будучи різновидністю особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві), а також властиві лише особі злочинця специфічні ознаки, які визначають і виражають характер і ступінь її суспільної небезпеки. Вітчизняні кримінологи поділяють названі ознаки на такі основні групи: соціально-демографічні; кримінально-правові; соціальні ролі і статус; риси правової і моральної свідомості; соціально-психологічні характеристики.

Вивчаючи особу злочинців необхідно систематизувати отримані про них дані за певними критеріями. Боротьба зі злочинністю не може орієнтуватися лише на індивідуальну неповторність кожної особи, водночас вона повинна враховувати неоднорідність контингенту злочинців. Ця проблема розв’язується шляхом розподілу злочинців на окремі групи і типи, що досягається за допомогою класифікації та типології.

Тема 5. Організація і методика кримінологічних досліджень та прогнозування і планування боротьби із злочинністю.

При вивченні цієї теми слід з’ясувати, що кримінологічний аналіз злочинності дозволяє розробляти конкретні заходи, спрямовані на боротьбу з нею, будувати цю роботу цілеспрямовано і планомірно, правильно координувати діяльність правоохоронних органів і громадських організацій. Тому, вивчення злочинності, виявлення її детермінант, дає змогу, в подальшому проводити ефективний комплексу економічних, соціальних, ідейно-виховних, організаційно-управлінських, правових питань попередження злочинності.

Отже, кримінологічні дослідження дають можливість на основі комплексного вивчення стану злочинності розробити і втілити у правоохоронну практику ефективні заходи запобіжної діяльності.

Наукове дослідження у кримінології—це процес отримання нових знань про злочинність, причини та умови, що її обумовлюють, особу злочинця з метою розробки і реалізації заходів, спрямованих на підвищення ефективності роботи щодо попередження злочинних проявів.

У проведенні досліджень виділяють чотири послідовних, логічно і змістовно взаємопов'язаних етапи:

1. підготовчий - полягає у виробленні програми та інструментарію — анкети, бланки інтерв'ю, фіксування результатів спостереження, аналізу документів тощо.

2. збір первинної кримінологічної інформації;

3. упорядкування та обробка зібраної інформації.

4. аналіз обробленої інформації, підготовка звіту, формулювання висновків, розробка рекомендацій.

Кримінологічні дослідження прийнято класифікувати за: метою; системою вибору одиниць сукупності; методами; принципом охоплення об’єктів вивчення; масштабами; масштабом; видами злочинів, що вивчаються.

Однією з умов здійснення кримінологічного дослідження є використання сукупності методів, за допомогою яких вивчаються конкретні проблеми злочинності. Традиційно, всі методи поділяються на: 1) загальні методи, які використовують також в інших, у тому числі й правових науках: логічного, історичного та порівняльного аналізу, системно-структурного аналізу, моделювання, статистичні, математичні та кібернетичні. 2) окремі - належать метод суцільного або вибіркового дослідження, соціологічні методи, які використовує кримінологія (спостереження, опитування у вигляді анкетування або інтерв'ювання, експеримент, методи експертної оцінки, контрольної групи і документальний), а також психологічні (соціометричний, тестування та ін.). Особливе значення у кримінології мають статистичні методи.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Навчально-методичний комплекс курсу «філософія»
Навчально-методичний комплекс курсу. Кіровоградський державний педагогічний університет імені В. Винниченка. 2009 р с. 47

Навчально-методичний комплекс з української мови
«Муляр, монтажник з монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій, електрозварник ручного зварювання»

Навчально-методичний комплекс курсу
Робоча програма затверджена на засіданні кафедри філософії та політології Кіровоградського державного педагогічного університету...

Навчально-методичний комплекс навчальної дисципліни «право інтелектуальної...
«право інтелектуальної власності» для підготовки магістрів у галузі знань «Право» (0304)

Навчально-методичний комплекс курсу «Соціологія»
Рецензенти: (профільна кафедра іншого внз та два рецензенти: з установи, в якій викладається навчальний курс, та з іншого внз або...

Навчально-методичний комплекс курсу «Соціологія»
Рецензенти: (профільна кафедра іншого внз та два рецензенти: з установи, в якій викладається навчальний курс, та з іншого внз або...

Рокитненський навчально-виховний комплекс
Про зміни у розкладі навчальних занять у зв’язку із проведенням навчально-польових зборів з учнями 11 класу Рокитненського нвк

Рокитненський навчально-виховний комплекс
Про зміни у розкладі навчальних занять у зв’язку із проведенням навчально-польових зборів з учнями 11 класу Рокитненського нвк

К-сть За які кошти придбано
Програмно-методичний комплекс «Відеоінтерпретатор алгоритмів пошуку та сортування»

Керівництво школою складний динамічний процес, який включає в себе...
Комунального закладу освіти «Навчально-виховний комплекс №57 «загальноосвітній навчальний заклад I ступеня – гімназія»



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

b.lekciya.com.ua
Головна сторінка