Пошук по сайту


Особливості та ідейні здобутки філософії Г. Гегеля. Система філософії Гегеля

Особливості та ідейні здобутки філософії Г. Гегеля. Система філософії Гегеля

Сторінка1/6
  1   2   3   4   5   6

  1. "Категоричний імператив" І. Канта та його сучасна оцінка.

До надбань філософії І. Канта слід віднести також його етичні, естетичні та соціологічні ідеї. У сфері моралі Кант виходив із визнання вихідної рівності всіх людських розумів як суверенних чинників свідомого вибору поведінки. З такої рівності випливає, що кожен окремий розум повинен у прийнятті рішень діяти як загальний розум. На цій основі формулюється кантівський "категоричний імператив" ("остаточне повеління”): "Чини завжди так, щоб максима (тобто вираз у формі принципу) твоєї волі могла мати також: і силу... всезагального закону". Це означає, що людина, обираючи певний тип поведінки, повинна припускати можливість такої ж поведінки для будь-кого. У сфері естетики Кант дійшов висновку, що там, де йдеться про мистецький смак людини, не діють закони логічного обгрунтування. Тому естетичні сприйняття є цілісні, неаналітичні, непрагматичні, І естетичні судження будуються як ціннісні, оцінні.

Глибокими і повчальними були ідеї І. Канта щодо руху історії; вони зберігають свою актуальність ще й донині. Кант вважав, що в основі Історичного процесу лежать природні потреби людини. Але людина внаслідок своєї вихідної обмеженості та незахищеності повинна виявити свої розумові здібності і стати творцем нового життя. Розум рухає людські дії, а також визначає прямування історії до справедливого, розумно організованого громадянського суспільства, де повинні запанувати закони, рівність, справедливість та загальний мир.

* Отже, ознайомлення з ідеями І. Канта вводить нас в осереддя фундаментальних проблем філософії, але їх розв’язання Кант здійснює на новому рівні усвідомлення, розроблення та обгрунтування.


  1. Особливості та ідейні здобутки філософії Г.Гегеля. Система філософії Гегеля.

Георг Вільгельм Фрідріх Геґель (1770-1831) народився у м. Штуттгарті.

Вирішуючи питання про вихідну основу буття, Геґель синтезував ідеї своїх попередників. Він вважав, що основою світу є духовна субстанція - абсолютна ідея, яка є єдністю свідомості та самосвідомості. Водночас це не лише субстанція, а й суб'єкт, тобто діючий розум. Це означає, що абсолютна ідея *усе породжує, *усе охоплює і * все залучає у поле свого інтелектуального споглядання (рефлексії).

Абсолютна ідея (за Геґелем)

• всеохоплююча реальність (субстанція)

• єдиний універсальний чинник усіх форм буття (суб'єкт)

• світловий розум, єдине рефлексивне поле

Якщо це так, то виходить, що абсолютна ідея вибудовує реальність сама із себе й водночас залучає усе це (реальність та її конструювання) у свій зміст. Тобто вона весь час збагачується, нарощує своє змістове наповнення, залишаючись єдиною та всеохоплюючою.

Принципи:

• принцип тотожності мислення і буття (все, що є породжене мисленням і може бути зведеним до нього)

• принцип усезагального зв 'язку (все пов'язаие з усім)

• принцип розвитку

Оскільки абсолютна ідея у філософії Геґеля постає єдиною основою реальності, то вона із необхідністю демонструє свій суперечливий характер, проходячи послідовно в своєму життєвому циклі через стадії ^тотожності, ^відмінності-протилежності та ^внутрішнього синтезу. Початкова, змістова тотожність ідеї проявляється в логіці - в русі чистих інтелектуальних форм. Проте тотожність - це лише один бік сутності абсолютної ідеї, а іншій - це відмінність, що доходить до ступеня протилежності.

Маючи внутрішньо суперечливий характер, абсолютна ідея проходить три основні стадії свого розвитку, що становлять її життєвий цикл.

Зрозуміло, що цей цикл зумовлений розвитком внутрішніх суперечностей, а оскільки абсолютна ідея являє собою єдину основу усіх явищ та процесів дійсності, то подібний цикл ніби ''вкарбований" в усе на зразок своєрідного "генетичного колу" діалектики. Звідси випливає звісна (сумнозвісна) характеристика гегелівської філософії як нагромадження "тріад": теза - анти-теза - синтез і т.д.

СИСТЕМА ФІЛОСОФІЇ ГЕГЕЛЯ

(основні праці)

"Феноменологія духу " (опис життєвого циклу абсолютної ідеї загалом )

стадії розвитку абсолютної ідеї

природа

"Філософія природи "

історія суспільства та особа

"Філософія історії"

історія суспільства та особа

дух (свідомість)

"Наука логіки "

"Філософія духу"

"Філософія релігії"

"Естетика "

"Історія фіюсофії"


Наведена схема розгортання гегелівських філософських міркувань демонструє синтетичний і системний характер філософії Геґеля і пояснює, чому і як вона вбирає у себе основні сфери життєдіяльності та пізнання: адже в ній людське пізнання

постає як всекосмічна сила виявлення внутрішніх можливостей буття як такого, до того ж воно наслідує усю всесвітню еволюцію.


  1. Антропологічний принцип філософії Л.Фейєрбаха.

У філософії Л. Фейєрбах постав як новатор, досить суттєво відійшовши від основного русла думок своїх попередників. Докладно вивчивши філософію Геґеля, він побачив у ній "дотовану теологію". Замислившись над причинами панування релігії у суспільній думці, Фейсрбах дійшов висновку про те, що релігія:

♦ втілює віковічні людські мрії та ідеали;

♦ змальовує досконалий світ;

♦ виконує функції компенсації людської немічності, недосконалості, страждання.

Якщо релігія є сутністю людини, якщо вона с свідченням людської необхідності, то, за Фейєрбахом. слід повернути людині всю повноту її життя, піднести, звеличити людину. А для того насамперед слід визнати за потрібні й необхідні всі прояви людини, або, як каже Фейєрбах. усі її сутнісні сили чи властивості: "Якими с визначальні риси істинно людського в людині?

Все через людину, і тому справжньою філософією може бути лише антропологія. Фейєрбах вимагає від філософії повернення до реальної людини, до реалій людини, до її дійсних проявів. Мислить, за Фейєрбахом, не душа, не мозок, а людина: "У палацах мислять інакше, ніж у хатинках...". Якщо ж ми повертаємось до реальної людини, тоді істинною діалектикою стає "не монолог окремого мислителя із самим собою; це діалог між Я та Ти".

На місце любові до Бога Фейєрбах закликає поставити любов до людини, на місце віри в Бога- віру людини в себе саму. На думку Фейєрбаха, філософія любові здатна витіснити релігію як перекручену форму людського самоусвідомлення. Єдиним Богом для людини постає тільки і тільки людина. А людське спілкування з природою та собі подібними стає основним людським скарбом.

# Отже, можна констатувати, що Л.Фейєрбах був чи не першим філософом, який помітив вичерпування ідейного потенціалу класичної філософії. Він зрозумів, що після того, як уся європейська філософія, а з особливою плідністю - німецька класична філософія - високо піднесла духовну реальність і збудувала десь у височині кришталеві палаци чистої думки, після того, як це будівництво було у найважливіших рисах деталізоване і завершене, лишалося лише одне - повернути все це на землю, до людини.



  1. Порівняльна характеристика вихідних ідей класичної та некласичної філософій.

Класична Філософія

♦ буття є цілісне, глибинно узасаднене, внутрішньо концентроване

♦ розум є вищою і найціннішою частиною людської психіки

♦ розум здатний висвітлити глибини психіки й зрозуміти їх

♦ за допомогою розуму людина спроможна належним чином організувати своє життя і взаємини з буттям

Некласична

♦говорити про буття безвідносно до людського сприйняття п уявлення безглуздо; ми можемо судити лише про те, що ввійшло в контекст нашого сприйняття і знання; поза цим питання про буття залишається відкритим

♦на перший план у людській психіці виходять чинники, які за своєю природою нерозумні або поза-розумні; масштабами й силою дії вони перевершують розум

♦оскільки нерозумні чинники психіки потужніші, то розум нездатний їх опанувати

♦розум не лише не сприяє гармонізації людського життя, а іноді заважає цьому.

* Як бачимо, за вихідними спрямуваннями думки некласична філософія принципово відрізняється від класичної, що дає підстави стверджувати: під час виникнення некласичної філософії відбулася зміна парадигми (норми, взірця) філософського мислення- До наведеного порівняння слід додати лише одне: йдеться про панівні тенденції. У реальному розвитку філософії можна знайти і певні винятки з цих тенденцій, але вони не впливають на картину процесу зміни парадигми загалом.

Важливо також врахувати й те, що симптоми та ознаки некласичності проявили себе не лише у філософії; > у літературі їх пов'язують із творами німецьких та австрійських романтиків, > у живописі - із появою спочатку імпресіонізму, а потім - абстракціонізму, супрематизму та ін.; подібні ж тенденції спостерігались у музиці. В науці вже у 60-х роках ХІХ ст. австрійський фізик Е. Мах вперше сформулював принцип відносності, стверджуючи, що в світі не існує привілейованих систем відліку. Все це свідчило про те, що поступово ставились під сумнів та ніби розмивались здавалося б такі красиві та кришталево чисті принципи класики і перш за все тому, що вони, попри їх привабливість, не дуже узгоджувались із життям. Останнє засвідчувало себе скоріше відносним, ніж абсолютним, скоріше неоднозначним, ніж навпаки, та ін.

Некласична філософія, зокрема, наважилася не протиставити людині чисті принципи, а прийняти людину такою, якою вона є у реальності, через це вона навіть у мовному відношенні постала більш простою, більш зрозумілого та стилістично більш різноманітною.

Зазначений процес переходу до некласичної філософії не був тотально одноманітним: далеко не всі філософські напрями однозначно та незаперечно у нього вписувались; проте це була пануюча тенденція. Так само не існує і єдиної оцінки цього процесу; скоріше певні переваги нової філософії супроводжувались і неминучими втратами. Напевне тому в подальшому розвитку філософії її некласичність уживалась із певними елементами класики.


  1. Ідеї А.Шопенгауера та С.К’єркегора.

Ідеї Шопенгауера:

- світ не можна розуміти як щось, що існує десь за межами нашого сприйняття

- світом ми називаємо те, що сприймаємо як дійсність

- наше уявлення про світ у стані стабічьності утримує те, що світ водночас постає і як воля

- все. що являє себе як таке, що існус, тримається на пориві до буття, до самоздійснення

- воля не підлягає розумовому поясненню: це просто сліпе поривання

- оскільки все просякнуто волею, світ являє собою нещадну боротьбу за існування

- на рівні людини воля усвідомлена (але не стає розумною)

# У міркуваннях А.Шопенгауера присутні всі основні характеристики пекласичиого типу філософствування. Цікаво також відзначити, що етичні висновки Шопенгауера в дечому подібні життєвим настановам буддизму: людина повинна пригасити сліпі пориви волі.

Іншим фундатором ідей некласичної філософії с датський філософ Сьорен К'єркегор (1813-1855), який народився і все життя прожив у М.Копенгагені.

К'єркегор наголошував на тому, що першим і єдиним предметом, гідним уваги філософії, може бути тільки людина. Але пізнати людину засобами науки неможливо, оскільки кожна людина унікальна й неповторна, а наука пізнає через узагальнення або підведення явища під загальні закони. Людина може осягнути себе лише через внутрішнє переживання і самозаглиблення. На цьому шляху вона може пройти три стадії самопізнання і самоутвердження.

Суть філ. поглядів:

♦ першим і єдиним предметом, гідним уваги філософії, може бути тільки людина

♦ пізнати людину узагальнюючими засобами науки неможливо, оскільки колена людина унікальна й неповторна

♦ людина може осягнути себе через внутрішнє переживання та самозаглиблення

♦ кожна людина проходить три стадії самопізнання і самоутвердження: 1) естетичну, коли людина прагне здобувати все нові й нові життєві враження; 2) етичну, коли людина стабілізує своє життя дотримуванням моральних норм; 3) релігійну, коли відчуваючи виправданість своєї індивідуальності прямим відношенням до Бога, людина діє на цій засаді, не знаючи ніяких соціальних чи моральних обмежень.

# К'єркегор уперше використав термін "екзистенція" для позначення таких особливостей людського буття, як неузасадненість та вихід за всі й всілякі межі. Слово "екзистенція" перекладається з латини як "існування", але у первісному значенні воно вказує на вихід за межі усталеного, встановленого. К'єркегор використав це слово в застосуванні винятково до людини, для позначення найперших особливостей людського способу буття, і тому став ідейним попередником екзистенціалізму - впливової філософської течії XX сіп.

Неважко переконатися, що і в К'єркегора на перший план виходять позараціональні мотиви й чинники людської поведінки. У зв'язку з таким трактуванням ролі розуму в людському житті позиції А. Шопенгауера та С. К 'єркєгора позначають як ірраціоналізм, а їх самих визначають як засновників сучасного ірраціоналізму.

У філософських міркуваннях Шопенгауера та К'єркегора досить виразно простежуються особливості некласичного типу філософствування. В їхніх творах людина та реалії її життя постають більш різнобічними й суперечливими, ніж у класичній філософії. Крім того, мова їхніх творів наближена до розмовної, а тому й зрозуміліша для усіх.


  1. Ф.Ніцше: ідеї "філософії життя". Ф.Ніцше та ніцшеанство.

Ф.Ніцше наголошував на тому, що власне воля являє собою "волю до волі", тобто поривання до простого самовиявлення у будь-який спосіб. Воля виявляє себе насамперед через життя. Життя для Ф.Ніцше постає першою і єдиною реальністю. Все інше, про що ми ведемо розмову -Всесвіт, природа, почуття та ін., - усе це є лише елементами життя. Оскільки життям рухає волевиявлення, у ньому панує боротьба за виживання. Звичайно, у ній перемагає сильніший. Завдяки такій перемозі життя може зміцнюватись. Слабким людям не слід ні співчувати, ні допомагати, бо підтримка слабких веде до виснаження і виродження життя: "До цього часу,- наголошував Ніцше,- вчили доброчинності, самозречення, співчуття, учили навіть відкиданню життя. Усе це є цінності виснажених... "

# Ф. Ніцше протиставляє силу життя культурним нормам й цінностям, вважаючи, що саме людська слабкість і незахищеність спричинила виникнення культури як системи штучних засобів виживання. Мораль - це засіб боротьби слабких проти сильних. Життя не підлягає моральним оцінкам, бо воно слише таким, яким вономоже бути: "Людина, якою вона повинна бути, - це звучить для нас настільки ж безглуздо, як і "дерево, яким воно повинно бути".

Свою позицію Ф. Ніцше позначає не як "аморалізм " (неморальність), а як "імморалізм ("(позаморальшсть). Мораль, на думку Ніцше, тримається на авторитеті та залякуванні але "Бог помер "тому, що він не втручається у життя для його зміцнення. Ті ж, що посилаються на Бога, підтримують слабкість і виродження, а не силу життя. Якщо ж людина відчуває у собі "голос крові", вона повинна не звертати увагу на мораль, стати "по той бік добра і зла " й піднести себе саму на надлюдський рівень. Здатна на таке людина стає "надлюдиною ", і тільки вона може бути справжнім виявленням сили життя.

Очевидно, що Ф. Ніцше також постає проти розуму як засобу організації людського життя, вважаючи останнє сліпою силою і самовладною сутністю. Але, заперечуючи Ф.Ніцше, слід сказати, що людське буття не зводиться до життя людського організму; у духовному світі діють інші закони, ніж у матеріально-фізичному. Якщо в матеріальному світі панують закони маси й сили, то в духовному - прагнення самовдосконалення і прийняття будь-чого з участю розуму, тобто через розуміння. Неважко також усвідомити й те, чому деякі ідеї Ф.Ніцше були схвально оцінені фашизмом.

Водночас у цінуванні людської індивідуальності можна побачити і гуманістичні акценти філософії Ф. Ніцше. Тому серед послідовників Ф. Ніцше (ніцшеанців) виділяються два напрями:

♦ радикальні ніцшеанці виводять на перший план у спадщині Ніцше ідеї першого права сили життя, права насильства, надлюдини, виходу за межі моралі; радикальні ніцшеанці були схильні зближати свого ідейного наставника з фашизмом і навіть расизмом;

♦ представники гуманістичного ніцшеанства вважають, що Ф. Ніцше виступав насамперед проти будь-яких обмежень людини, звільняв людину від нежиттєвих догм та забобонів, закликає Ті покладатися на власну волю, бути непохитною у виконанні життєвої мети. Цікаво відзначити, що серед представників гуманістичного ніцшеанства були відомі видатні письменники Т. Манн, К. Гамсун, у певний час - М.Горький.

Слід також відзначити, що у другій половиш XIX ст. основи некласичної філософії досить успішно розвивалися у межах неокантіанства та неогеґельянства.


  1. Напрями розроблення "науковоїфілософії" у XIX ст.



  1. Загальні особливості та провідні напрями філософії XX ст.

У XX ст. кожна людина постає так чи інакше прилученою до всесвітньої історії, живе не лише своїм особистим життям, а певною мірою і життям усього людства. На тлі колосального збільшення масштабів людських проявів та людської життєдіяльності окремо взята людина починає губитися, розчинятися у масі, проте це лише один бік, що характеризує зміни в її становищі. Інший же, навпаки, засвідчує колосальне зростання можливостей окремої людини; це стосується і політичних діячів, і до певної міри будь-якої людини, адже сьогодні одна людина може спілкуватися (через Інтернет) із ким завгодно, може розповсюджувати свій вплив і свої думки майже безмежно.

Люди, прилучені до засобів масового знищення, несуть колосальну відповідальність за наслідки своїх дій; те ж саме можна сказати і про тих, хто пов'язаний із особливо небезпечним в екологічному плані виробництвом. Надзвичайно строкатим постає сучасне життя в етнічному плані: різні народи та етноси сьогодні до певної міри перемішалися, досить яскраво проявилася культурна багатоманітність людства.

Якщо резюмувати сказане, то можна стверджувати, що суспільне життя у XX сіп. постає надзвичайно строкатим, інтенсивним та масштабним, різноманітним та суперечливим.

Все це не могло не позначитись на становищі філософії. З'явилися новий тон філософствування, нові світоглядні ціннісні орієнтири, нові філософські парадигми і напрями. Своїм розвитком філософія XX ст. може нагадувати розвиток ланцюжкової реакції, коли із кожного пункту її протікання миттєво відгалужується ціла низка процесів.

  • вийшла далеко за межі академічних аудиторій

  • постала досить сильно інтегрованою у системи загальної (а не лише спеціальної) освіта

  • отримала широке розповсюдження через різного роду видання, публічні лекції, симпозіуми та семінари, діяльність філософських товариств

  • постала у своїх основних проявах некласичною

  • відчутно змінилася мова філософії: звернена до широкого загалу, вона почала говорити зрозумілою коленій людині, інколи, навіть, буденною мовою

  • змінилися також їі змістові та предметні орієнтації: можна стверджувати, що для філософії XXст. не існує заборонених тем або зон

  • їй властива колосальна різноманітність, строкатість, насиченість різновидами та варіантами

  • вона не замикається лише на тому змісті, який виник у XX ст., а, навпаки, ніби актуалізує всю попередню філософію

  • відбулася досить радикальна переоцінка ідей, уявлень та цінностей, нарощувалась тенденція мінімалізму у філософії, тобто відмовлення від абсолютів

  • почали поступово розмиватися грані між філософськими працями та працями і жанрами з інших сфер інтелектуальної діяльності

* Поруч Із новітніми філософськими винаходами абсолютно повноцінно та рівноправно існували і існують, нібито, історично віджили напрями і течії, отримавши інколи додаткову частку "нео-": неопозитивізм, неосхоластика, неотомізм, тут також культивуються деякі напрями давньої східної філософії, античної філософії (наприклад, неоплатонізм), патристики (неоплатонізм) та ін.

Основні напрями у зарубіжній філософії XX ст.

  • сцієнтичний

  • антропологічний

  • культурологічний

  • “нова філософська хвиля” та постмодерн

  • історіофілософський

  • релігійна філософія

На грунті тісної інтеграції між філософією та мистецтвом, з одного боку, виник жанр філософської (або інтелектуальної) літератури, а, з іншого боку, - жанр філософської есеїстики, яку інколи досить складно відрізнити від літератури. Так само виникли, наприклад, концептуальні живопис (графіка, філософське кіно і т.п. На межі філософії і науки функціонує сучасна аналітична філософія, яка намагається будувати філософські твердження засобами математичної логіки або логізованої лінгвістики. Отримали свій розвиток у XX ст. і жанри інтеграції філософії та релігії, філософії та різного роду езотерики.

* Отже, філософія XX ст. постає перед нами як явище складне, розмаїте, активно-дійове та досить органічно вписане у сучасні культурно-історичні процеси.


  1. Ідеї, представники та здобутки неопозитивізму та постпозитивізму.

Отже, перш за все слід чітко відділити науку від всіх інших, недостовірних видів знань. Це завдання у філософії XX ст. намагалися виконати представники так званого "логічного позитивізму'' або неопозитивізму.

Основні осередки:

- "віденський гурток " на чолі з М.Шліком (1882-1936)

- англійський неопозитивізм, представлений іменами Л.Вітгенштейна (1869 - 1951) та Б.Рассела (1872 - 1970)

- Львівсько-Варшавська філософська школа К.Твардовського (1866 - 1938).

Програмні положення неопозитивізму були сформульовані у працях М.Шліка, Л.Вітген-штейна, Б.Рассела та деяких представників Львівсько-Варшавської школи (Я.Лукасевич, С.Лесьнєвський, А. Тарський). М.Шлік сформулював засади процедури під назвою "верифікація" - перевірка на істинність.

Верифікація передбачала таку послідовність дій: ^виділення провідних положень певної теорії ^зведення їх до простих, далі неподільних "атомарних суджень "; виділення у реальності таких салю "атомарних фактів " % співставлений "атомарних суджень " із "атомарними фактами " % обґрунтування отриманих результатів.
  1   2   3   4   5   6

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Лекція 1
Предмет філософії. Основні філософські проблеми І напрями|направлення|. Функції філософії

1. Світогляд: сутність,структ типи
Філософія "любов до мудрості" виникла у 8-6 столітті до нашої ери, к Греції. Перші давньогрецькі філософи були І фізиками, природознавцями....

1. Світогляд: сутність,структ. Типи
Філософія "любов до мудрості" виникла у 8-6 столітті до нашої ери, к Греції. Перші давньогрецькі філософи були І фізиками, природознавцями....

Загальні особливості української філософії
Греції чи Китаї, а запозичується із Візантії вже в досить розвиненому стані. І хоча вона набуває певних конкретно-культурних рис...

План Загальні особливості духовних процесів та розвитку філо­софії...
Воно вирізняється надзвичайною динамікою усіх сфер суспільного життя, інтенси­фікацією соціальних процесів, прискоренням темпів соціальних...

«Позитивізм як найбільш впливовий рух західної філософії другої половини XIX ст.»

Тема 27. Екзистенціальна філософія, її основні напрями
Людина в умовах відчуження, соціальних криз І граничних ситуацій, сутнісна особливість проблематики екзистенціальної філософії

Навчально-методичний комплекс курсу
Робоча програма затверджена на засіданні кафедри філософії та політології Кіровоградського державного педагогічного університету...

Наукові досягнення в епоху Просвітництва. Розвиток медицини”
Формування світоглядних орієнтирів Просвітництва пов'язане не лише з загальною атмосферою доби, а й з бурхливим розвитком природничих...

Дослідження Розвиток особистості в середньому дитинстві
Поняття “соціалізація” (від лат socialis – суспільний) дедалі активніше використовується як наукова категорія представниками широкого...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

b.lekciya.com.ua
Головна сторінка