Пошук по сайту


Книга зацікавить чимало читачів, оскільки вона торкається особистісних проблем людини - Сторінка 8

Книга зацікавить чимало читачів, оскільки вона торкається особистісних проблем людини

Сторінка8/27
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   27

І далі ми бачимо, що протягом всіх Священних Писань –Тори, а також Біблії, Корану, Вед, Упанішад, Бхагавадгіти, Трипитаки, Авести, Дао де цзин, у символічній формі описані різні варіанти знаходження стану Божественності, знаходження того стану, коли людина переживає неможливість смерті. Інше питання, що ми не завжди можемо розшифрувати символічну мову збагнення Божественного. Але це від того, що ми самі мало осягли. Однак кожного разу збагнення Божественного, його знаходження відбувається через певний уклад, спосіб життя. Тому в Торі Бог, або Всесильний, розкриваючи свої таємниці, створює день і ніч як певний порядок і спосіб життя, за якого людина має можливість осягти Божественне. Далі Бог створює свій внутрішній світ працею, а на сьомий день він відпочиває (Біблія: Бут 2:2). Тобто ми стикаємося з демонстрацією укладу життя, за якого з’являється можливість осягти Божественне. Для цього людина повинна мати певний ритм зміни праці й відпочинку, шість днів трудитися, а на сьомий відпочивати. Звичайно, у різних Священних Писаннях ми бачимо розбіжність у проповідуваних укладах життя, ми бачимо різну ритуалістику й специфічні способи збагнення Божественного. Однак люди різні. І різним людям різне підходить. Тому й повинна бути релігійна свобода, щоб людина мала можливість вибрати для себе найефективніше й наблизити себе до Божественного. Навіть в одному і тому же Священному Писанні є різні способи збагнення Божественного.

Існують два писемні значущі начала релігійних культур двох древніх народностей – аріїв і семітів. Арійське начало – це Ригведа, семітське – Тора. Можна стверджувати, що Ригведи у своїй основі малюють матеріалістичну картину світу. Адже в Ригведах немає моменту творення. Світ речей був споконвічно, як самодостатній. Бог Індра народився потім (Ф. Б. Я. Кейпер). Але можна нетрадиційно стверджувати, що Тора, а значить, і Біблія, також матеріалістична книга, тому що творяться символи Небесного і Земного, а не Небо й Земля в реаліях. А якщо людина шукає ворогів собі, шукає образ ворога в особі матеріалістів, атеїстів або націоналістів, то це його особисті проблеми. Адже Бог у Торі як Людина-Всесильна створив не небо й землю як об’єктивну реальність, а Небесне й Земне як символи, створив у своїй уяві. Він створив Небесне й Земне як два символи, що передають способи (технології) знаходження стану, у якому людина Всесильна, позбавлена страху смерті. Тут можна розуміти Бога як людину, яка знайшла стан неможливості смерті, стан НЕМРИ (або АМРІ), стан безсмертя.

Символ, схований в образі, наділяє цей образ значеннєвою перспективою. Угаданий образ – це образ, що перейшов у символ і відкрив людині перспективу її існування, відкрив людині смисл в її житті. Образ являє собою ту цеглинку, з якої будується ненаукова, не абстрактна картина світу. Образ обов’язково щось означає й містить у собі символічно виражені смисли. Але образ також розуміється як чуттєва реалія. Ця чуттєва реалія не відділена від її змістовно-символічної структури, різні смисли якої виражають зв’язок людей як цілокупність, і не говорять про людину без зв'язку з іншими людьми. Ця цілокупність виражає і тим самим надає повноту людському духу. Тим і значуща ненаукова картина світу як образно-символічна у своєму виконанні за формою й одухотворяюча своєю повнотою за своїм значенням. Більше того, це натхнення як суще множить можливості, усе більше й більше окриляючи людину. Ці можливості конкретного індивіда (людини) не відірвані від загальнолюдських можливостей. Тому від них віє теплотою, тому вони об’єднують, породжують почуття згуртованості. Адже в символі обов’язковою є теплота гуртуючої таємниці (С. С. Аверинцев) теплота любові (М. М. Бахтін) на противагу холоду відчуження. І якщо це відчуження визнається як наявність, то воно вже світить, дає тепло. Дає тепло, а значить, входить у ненаукову картину світу; відриваючись від холодного розрахунку наукової картини, що холодить, несучи істину й обливаючи людину холодним потом, залишаючи мінімальні можливості для виживання й процвітання. Ненаукова картина світу, сплітаючи воєдино релігійні, езотеричні, містичні, естетичні начала, дарує передбачувані можливості, тим самим хоч якось одухотворяючи людину.

Позитивний погляд у майбутнє надихає людину. Навіть спогади, сповнюючи людину, спрямовують її до передбачених можливостей майбутнього. Спогади, так чи інакше, враховують подальші події (М. М. Бахтін). Тому в основі людини в цілому лежить її спрямованість у майбутнє. Символ, як складова ненаукової картини світу, або інонаукової форми знання (М. М. Бахтін, С. С. Аверинцев), стикаючись зі смислами інших символів, витлумачуючись і перетворюючись в інші символічні структури, не зводиться до поняття й не перетворюється в наукову картину світу, що за своєю суттю має перед собою як предмет творчості безмовну об’єктивну річ. Ненаукова картина світу як предмет творчості має голос іншої людини, а не безголосу річ. Тут присутній діалог і оцінювання різних смислів, смислів, що прийшли як з наукової картини світу, так і з ненаукової.

Інонауковість (М. М. Бахтін), або ненаукова картина світу, починається вже у філософії (М. М. Бахтін) як тільки вона втрачає свою суворість, інтегруючи наукові істини, перевірені експериментально. Але із втратою суворості у філософії зменшується присутність догматичних думок. Адже світ змінюється й установлені строгою наукою ідеї частково старіють. І якщо ці застарілі ідеї присутні у філософських системах, орієнтованих на наукові знання, перевірені експериментом, то тоді такі філософські системи у своїй логіці міркувань розвивають найчастіше застарілі знання. Беззастережність цих знань так чи інакше переводить сувору науковість філософських міркувань у ненауковість, приєднуючи їх до ненаукової картини світу, перетворюючи філософський текст у свого роду роман, якому властива застережна мова. Хоча застережна мова не є достатньою ознакою, щоб вписатися в ненаукову картину світу. Чистий епос і чиста лірика не знають застережень (М. М. Бахтін), але вони належать ненауковій картині світу. Роман знає застережну мову. Але він теж належить ненауковій картині світу. Є більш ґрунтовні ознаки, властиві ненауковій картині світу. У науковій картині світу об’єктивна річ так і залишається безмовною. Вона піддана як бездушне начало маніпуляціям ученого експерименту. Ненаукова картина світу одухотворяє бездушні речі, аж до того, що змушує їх говорити, вплітає в смисловий контекст натхненність особистості, особистості, яка говорить, мислить, діє згідно з тим або іншим принципом. Тобто в ненауковій картині світу все живе, все оживає, усе одухотворено. Речі заряджаються смисловим потенціалом, щоб впливати на людей, на їхній духовний світ. Речі не просто механічно діють на особистість, а перетворюються в смисловий контекст цієї особистості, починають говорити. Так, у ліриці говорять гори, моря, долини (якщо вони не говорять, вони все одно з’являються як ландшафти людської душі). Дійсна об’єктивна реальність, що оточує людину й впливає на неї, перетворюється в смисловий контекст людини, контекст її вчинків і переживань, контекст учинків і переживань героїв, придуманих людиною.

Ненаукова картина світу своїми символами змінює найбільш загальний смисл реальності в уявленні людини, не міняючи нічого практично, не впливаючи на реальність суто фізично. Людина спостерігає смислове перетворення буття. Хоча нічого в дійсності не помінялося.

Символи стосуються форми, а не змісту, якщо зміст належить науковій картині світу. Символи – це відображені емоції. У науковій картині світу емоції лише допоміжний елемент, що вплітається в процес творчості. У ненауковій картині світу емоції – це емоційно-ціннісні вигуки й заклики, спрямовані в майбутнє. Ці емоційно-ціннісні вигуки й заклики передбачають майбутнє у своїх побажаннях, страхах, надіях. Вони творять і творяться. І тому безсмертні, поки живуть люди, що їх сприймають. Вони – передбачене майбутнє, бажане майбутнє. Вони – смисли. І якщо вони коли-небудь забуваються як смисли, то через певний час воскресають, обновившись і оживши. У ненауковій картині світу ніякі смисли не можуть бути забуті зовсім. Навіть найбезглуздіші. Вони все-таки відроджуються, коли настає їх час. Навіть застарілі помилкові смисли, хоч і в головах людей, час від часу набувають сили, розбурхуючи й шокуючи собою людські душі, відроджуючи і просвітлюючи їх. Джайністське незаподіяння шкоди навіть комахам, наявне, при всій своїй безглуздості, якщо комахи шкідливі, трансформуючи людський дух своєю безглуздістю, перетворюючи, виліковуючи від «правильності на перший погляд», яка може не спрацювати в мінливому світі реалій.

Ненаукова картина світу в людині сама по собі самоцінна, тому що супроводжується станами свідомості незрівнянного характеру, вищими, неповторними, непоясненими, Божественними. У порівнянні із цими станами практичні цілі людини стають другорядними. „Самоцінність” проявляється в станах екстатичного натхнення з подальшими проявами. Наприклад, такими як „заумна мова” поетів-футуристів або глосарії релігійних сектантів. Через подібне дуже яскраво проявляється „самоцінність” як стрижень ненаукової картини світу у тієї чи іншої конкретної особистості, „самоцінність” через те, що в цьому випадку відбувається неповторний і своєрідний танець органів мовлення (Б. М. Ейхенбаум) шляхом вимови, що дає насолоду (Б. М. Ейхенбаум).

Прояв ненаукової картини світу в людині в остаточному підсумку приносе насолоду. Через насолоду й існує в людини потреба в ненауковій картині світу. Насолода тут кінцевий результат. До цього ж був стан Божественного, після якого йде потік виражень, проявлень. У цьому випадку звуками „заумної мови” або глосаріями виражається щось особисте, що за ними стоїть, тобто виражається Божественне; за ним стоїть Божественне. У вираженні важливе значення мають звукові повтори, які за змістом передають „трагедію протверезіння” (Б. М. Ейхенбаум). Повторення як естетичне результуюче по суті є сполученням, що гармонізує всі начала в людині, скасовуючи крайності своєю повторюваною в часі тривалістю. У такій тривалості час швидше лікує. В остаточному підсумку все закінчується й зводиться до гармонії, гармонії всього в людині. Провокуючим же агентом у цьому процесі є переживання форми. Переживання форми є результатом художнього сприйняття, сприйняття, що містить повноту. Від цієї повноти й гармонія в людині. Виникає питання, що ж таке повнота? Повнота там, де руйнується автоматизм у людському сприйнятті. Тоді й виникає повнота. Вона від того, що зруйновано автоматизм. Від руйнування автоматизму виникає й особливе сприйняття тих чи інших предметів, сприйняття художнє, сприйняття, що містить повноту. Руйнується автоматизм людини. При нівелюванні автоматизму руйнують певні образи. Ці образи пов’язані з відстороненням. Вони містять повторення як однорідні явища, через які й розбивається автоматизм, розбивається через подібне: клин клином вибивають; автоматизм вибивають подібним, тобто повтореннями як однорідними явищами. Це явно проглядається в музиці й ліриці. Повторення характерні і для казкового сюжету, і для епосу, який оснований на реальних подіях. Так, у „Пісні про Роланда” три удари Роланда по каменю можна розуміти як потрійне повторення (Б. М. Ейхенбаум). Ці повторення в творах мистецтва, в релігійних священнодійствах є паралелями й протилежностями якому-небудь зразку (Б. М. Ейхенбаум). Ці повторення як форми заміняють старі форми, які не так чітко знімають у людини її автоматизм, не так значно обновляють її, а значить, не такі художні, не так чіпляють за живе, не так могутньо перевертають її, не так сильно перетворюють її, що може бути більш значущим через інші форми, порушуючи в уявленнях вже створені канони форм, замінюючи в ментальній сфері старі форми новими, в реаліях не порушуючи, а відстороняючи як більш дріб’язкові, але рухаючись далі в творчому процесі.

Нові форми заперечують старі. І тому з’являються зовсім нові жанри. Наприклад, виникає новий тип роману, у якому немає мотивування, яке б зв’язувало частини цього роману. Прикладом може служити письмо Розанова (Б. М. Ейхенбаум). Тобто виникають нові форми. Форми самі себе створюють.

На прикладі музичних і ліричних творів можна побачити, як ненаукова картина світу, що притаманна особистому в людині, в її відчуттях, фільтрує й організовує переживаний світ самої людини (К. Леві-Строс). При чому музичні й ліричні твори, фільтруючи й організовуючи переживаний досвід, в остаточному підсумку заміщають його пробудженням у людині благотворної ілюзії, ілюзії того, що суперечності в людині можуть бути розв’язані й труднощі переборені (К. Леві-Строс). Тобто вселяється якась надія на більш піднесене, більш світле, від чого в людини змінюється стан душі, піднімається настрій. Адже продукти ненаукової картини світу, будь то музичні твори або релігійні священнодійства, розкривають проблеми й прагнуть вирішити їх. Вони із завзятою спрямованістю розкривають межі проблем, за які ми якщо й виходимо, то все одно повертаємося назад. Щоб продовжувати в даному напрямку, треба однаково повернутися назад (H. Pousseur). У цьому допомагає ритм. Ритм прямує не просто до симетричних, а до багаторазово помножених бінарних опозицій (К. Леві-Строс): людина губиться, слухаючи ці ритми, і від неї, як лузга, відскакує все неістотне. Людина, концентруючись, слухає ритми, втягується, поринає в них, потім розчиняється і зливається з ними. Людини нема. Вона злилась. Нема і незначного, дріб’язкового. І тут мелодійне в протиборчій грі з ритмічним, відлущуючи від людини незначуще, підкріплює очікування, передбачає істотне в людині, пробуджуючи тим самим натхненність. Мелодійне й ритмічне як опозиції між симетрією й асиметрією зводять у людині „інше”, якесь одухотворено піднесене у своїй гармонії. У цій гармонії не випинається ні мелодійне, ні ритмічне, ні симетричне, ні асиметричне. Мелодія як тотальність і ритм як подвійність, балансуючи між симетрією й асиметрією, породжують «інше», породжують цінність всієї ненаукової картини світу в людині, додаючи нову сутність. У цьому „іншому” примиряються протилежності, а символічне й уявне (уявні образи) сполучаються й, нівелюючись, вивільняють духовний світ людини для нового як більш значущого. Тут переборюються суперечності між симетричним і асиметричним.

Ненаукова картина світу широка, багатокомпонентна. Однак між компонентами легко встановлюються зв’язки. І перший зв’язок, що проходить червоною лінією через всю ненаукову картину світу, – це естетичні емоції. Естетичні емоції викликаються як міфом, так і певним твором мистецтва (Р. Якобсон, К. Леві-Строс). У цьому зв’язку міфи також є творами мистецтва. Міфи і прадавнє мистецтво – це одне і те саме. Міфи не просто зближаються із творами мистецтва, а точніше - з поетичними творами. Міфи збігаються з поетичними творами стосовно певного рівня (Р. Якобсон, К. Леві-Строс), допускаються інтерпретації, стиснення, а також розширення простору й часу, що збільшує можливості для людини, яка в цілому сприймає й бере в розрахунок ненаукову картину світу, від якої сама ж стає іншою. Тоді в ньому, як і в ненауковій картині світу, жіночність і надмужність перестають виключати один одного (Р. Якобсон, К. Леві-Строс). Там можна повністю віддаватися будь-якій несподіванці, що з’явилася, і як поет, у якому живе одночасно поезія й милосердя, бути за власним бажанням і самим собою, і кимсь іншим.

Людина має в собі як наукову картину світу, так і ненаукову. Якщо наукова картина світу – це сталий досвід як текст відстороненого характеру, що водночас відбиває справді об’єктивну реальність, то ненаукова картина світу – це текст, який завжди включає в себе деякий „суміжний досвід” (Р. Барт), це суміжні твори, що граничать із правилами, правилами, які висловлюються, проговорюються в здоровому глузді, стані повсякденного пильнування, що граничать із правилами, за якими живе людина, живе людство. Кордон проходить із правилами висловлення. Але „суміжний досвід” не належить цим правилам висловлення. Цей досвід поза правилами. Тому його треба розгадувати. На те існує герменевтика, яка займається інтерпретацією цього „суміжного досвіду”. Ми можемо інтерпретувати „суміжний досвід” з абстрактної, наукової точки зору, наприклад, з погляду марксизму або фрейдизму. Але ми можемо інтерпретувати цей „суміжний досвід”, спираючись на свій власний „слід” від переживань подібного характеру. Так, містики інтерпретують Священні Писання (Тору, Біблію, Коран, Веди, Упанішади, Бхагавадгіту, Трипитаку, Дхаммападу, Авесту, Дао де цзин), спираючись на власний досвід осягнення Божественного, тобто спираючись на власний „суміжний досвід”. І тут набирає сили текст, висловлюваний містиком як парадоксальний, текст, що порушує традиції, що розкриває багатозначність, а не однозначність самих священних текстів. Багатозначність Священних Писань – це їхня символічність. Більше того, Священні Писання – це один суцільний символ. Хоча їх символіка швидко вичерпується, тобто застигає (Р. Барт). І людину, яка відкрила в собі Божественне, її ж одноплемінники не розуміють. Так, іудеї з оточення Ісуса Христа не розуміли його як людину, що відкрила в собі Бога. Хоча Христос говорив про того ж Бога, що й іудеї, про Бога Авраама, Ісака, Іакова. Але іудеї не розуміли Бога так, як про нього говорив Ісус Христос, не розуміли, тому що розуміли свої Священні Писання, тобто Тору, як щось застигле. Вони не мали в собі свіжого містичного досвіду, для якого Священні Писання лише натяк. Священні Писання лише натякають на Божественне, на особливий вищий стан свідомості людини. А так крім Священних Писань людина осягає Бога як щось живе, реальне, реально існуючий стан духу. Бог є Дух (Ін 4:24). Тому тексти Священного Писання як символічні й багатозначні піддаються поділу за своїми смисловими основами. Вони піддаються поділу смислів у них і тому можуть переходити від ситуації приналежності теології й містицизму до матеріалізму, і навпаки. Тобто Священні Писання можуть піддаватися як теологічному й містичному прочитанню, так і матеріалістичному (Р. Барт).
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   27

Схожі:

План вступ Основні теорії походження людини Поява людини на території сучасної України Висновок
Відповіді на них можна знайти в будь-якій культурі як в давнину,так І нині. Проблема походження людини відноситься до так званих...

«Тиждень здорового способу життя»
Обладнання: комп’ютер, картон, книга «Біологія людини (8-9)», плакат «Внутрішні органи людини», ножиці, клей, фарби, пензлики, олівці,...

Вступ до мікробіології. Історія розвитку мікробіології. Морфологія мікроорганізмів
А сама мікробіоло­гія є основою для всіх клінічних та медико-профілактичних дисциплін, оскільки вона сприяє логічному сприйняттю...

Звіт про виконання районної програми розвитку освіти в Олександрійському...
Доступність до якісної освіти починається саме з дошкільної освіти, оскільки саме вона є базисом системного розвитку дитини, фундаментом...

Всеукраїнський студентський архів
Вона відбиває мету І прагнення суб'єкта, які становлять певну світоглядну систему. Світогляд одна із форм свідомості людини, невід'ємний...

Тема екологія: про що сповіщає на початку ХХІ ст. Цей термін?
В цих словах закладено багато глибинних смислів. Утім, безумовно одне. Вони окреслюють проблему відношення людини І світу. Образно...

Ця книга захищена авторським правом. Авторські права належать кія
Книга надається всім охочим друкувати та розповсюджувати її без будь яких обмежень

Книга: сторінки історії та розвитку (Замість вступу) Слово «книга»
...

Книга записів висновків І рекомендації
Книга для запису висновків І рекомендацій за наслідками внутрішкільного контролю є одним із обов’язкових атрибутів шкільної документації....

Васильківський навчально-виховний комплекс №1 ім. М. М. Коцюбинського...
Біологія – наука, яка допомагає розв’язати безліч проблем, навіть глобальних. Однією з таких глобальних проблем є екологія



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

b.lekciya.com.ua
Головна сторінка