Пошук по сайту


Книга зацікавить чимало читачів, оскільки вона торкається особистісних проблем людини - Сторінка 6

Книга зацікавить чимало читачів, оскільки вона торкається особистісних проблем людини

Сторінка6/27
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Людина як релігійно-естетична істота бачить у людському дусі природне. І навпаки – бачить у природі людське. У хмарах бачить білокрилих конячок як в піснях, або білокрилих коней з міфів. У шматку дерева, витягнутого з води, – силует, прекрасний приклад скульптури (Дж. Дикі).

Людина бачить у собі природне, а в природі - людське, Божественне від людини. Це основа для знаходження одухотвореності, натхненності релігійним і естетичним; це основа для існування ненаукової картини світу, що надихає й одухотворяє. Змішавши геть усе й переставивши все місцями в процесі порушення наукової картини світу, людина має можливість знайти „атмосферу”, що скидає навантаження розумових конструкцій. Водночас розумовими конструкціями відсторонюються помилкові й застарілі думки, які до людини назад не повертаються, тому що вона потім все просіває й повертає тільки значуще, істинне, важливе.

Живучи в соціумі, людина існує в ситуації впливів, коли деякі речі вже позначені іншими людьми як твори мистецтва. Але ці твори мистецтва можуть зовсім не зачіпати конкретної людини, не перетворювати її дух. Тому для неї ці речі (речі, які соціум оцінив як твори мистецтва) не є красивими й піднесеними. Вона їх не відносить до мистецтва. Нехай навіть ці речі несуть у собі атмосферу чогось нереального, нехай вони є продуктами наслідування чого-небудь, нехай вони мають ще багато характеристик, які змушують інституціонально оформити їх і помістити в клас творів мистецтва, але якщо ці характеристики не впливають на людину, перетворюючи її дух, перетворюючи цей дух убік натхнення й знаходження можливостей для процвітання в майбутньому людського життя, то ці речі не існують як піднесене, високе мистецтво.

Говорять, що сучасне мистецтво творить за допомогою ідей. Але не можна стверджувати, що тільки сучасне мистецтво творить ідеями, творить за допомогою ідей (Т. Бінклі), що тільки мистецтво в ХХ і ХХІ століттях – це філософські ідеї, передані образно-символічними засобами. Це не так. Наприклад, посмішка Мони Лізи Леонардо да Вінчі – це не звичайна посмішка. Це посмішка загадкова, що таїть у собі певні смисли, таємності. Це посмішка, що виражає певні піднесені стани духу, посмішка символічна, багатозначна. Подібність цієї посмішки можна знайти в інших культурах. Наприклад, загадкова посмішка Будди, посмішка, що передає стан Нірвани, а значить, і всі подібні піднесені стани душі, такі як стан Знамень Аллаха, стан Царства Божого, стан Мокші, стан Самадхі, стан Саторі, стан Дао, стан Турія, стан Ирій.

Посмішка Мони Лізи – це не проста посмішка. За нею стоять глибинні далечіні людських життів і особливого досвіду людини з її переживанням сакрального. За цією посмішкою стоїть ідея й ідеал, певні смисли й філософії, знову-таки в сполученні з передачею особливого досвіду людини. Тому не можна сказати, що до ХХ і ХХІ століть існувало лише мистецтво видимого, і лише потім виникло мистецтво ідей, виражених видимостями. Мистецтво передає не просто ідею, яка не потребує досвіду особливого почування людини. В основі мистецтва лежить саме особливий досвід, досвід, пережитий людиною, а потім нею відтворений образно-символічними формами. Цей досвід для людини сакральний, містичний. Більше того, саме до ХХ – ХХІ століть релігія й мистецтво рухалися в напрямку передачі своїми проявами й творами особливих станів людини, станів піднесених, містичних. Наприклад, лірика стає все витонченішою в передачі, на перший погляд, суперечливих і одиничних психічних станів (Л. Гінзбур). Тому не просто естетика шукає видиме (Т. Бінклі), а вся ненаукова картина світу, що включає в себе, крім естетичного, ще й релігійне, містичне, шукає видиме як можливості для майбутніх становлень людського життя, всупереч жорстоким законам природи, яка рухається хаотично. У цю ненаукову картину світу включене й чуттєво-індивідуальне людини, чуттєво-індивідуальне, що компенсує промахи в процесі використання людиною законів природи на благо самої людини, компенсує факт смертності відповідно до законів природи періодичними переживаннями неможливості смерті (У. Джеймс), станами НЕМРИ (або АМРІ). Ці переживання яскраво описані образно-символічною мовою мистецтва, де образи ближче до видимостей, а символи – до ідей. Тут видимості (або ілюзії) як властивість естетичного переживання, переживання як реальності незацікавленого сприйняття відірвані від реальності практичного інтересу. Тобто речі, які виражає мистецтво, не можуть бути використані з практично корисною метою. Вони видимості. Вони ілюзорні. Але вони мають властивість краси. Хоча не тільки вони мають властивість краси. Краса як властивість лежить в основі мистецтва й природи (Т. Бінклі). Мистецтво й природа вливають у людину красу як цілісність, що народжує в самій людині цю цілісність, цілісність духу, нероздвоєність, що відкриває людині можливості перетворюватися заради життя, перетворюватися для себе як особистості й для оточуючих як для спільників у загальній справі. Але це уливання краси може коректуватися соціальною атмосферою, що сприймає її або відкидає, тим самим впливаючи на силу й швидкість цього уливання. Деякі твори мистецтва в соціальному середовищі, у якому цей твір і створювався, шокували глядачів. Наприклад, картина Мане «Олімпія». В іншому середовищі, наприклад у сучасному, Олімпія своїм оголеним видом нікого не дивує. Хоча все зводиться до особистості. Тобто для одного це шок, а для іншого – ні, з огляду на ті або інші етичні установки. Правда, ці етичні установки особистість отримує в умовах, у яких вона перебуває, в озвученості при комунікації як умові соціальної атмосфери, у якій є можливість для твору мистецтва реалізовувати свою красу. Краса – це результат не тільки людської творчості, але й артикуляції за допомогою комунікації (Т. Бінклі). Художник у процесі творчості вселяє красу у свій твір, просто виділяючи щось. Виділяючи якийсь об’єкт або деяку ідею, художник акцентує увагу на їх значущості, тим самим наділяючи цей об’єкт красою. Потім художник наголошує на певній зробленій речі, говорячи, що це твір мистецтва. Тим самим художник вносить в атмосферу соціальної комунікації цю річ, тоб-то своє творення, як твір мистецтв, виносить його на суд соціальних інституцій. Твір мистецтва – це щось придумане художником і запропоноване увазі глядача й слухача. Якщо це щось, запропоноване увазі оточення, буде входити в мережу взаємозалежних інтересів, то воно буде констатуватися як твір мистецтва. Для людських взаємозалежних інтересів важливі ідеї. Різні художні твори несуть у собі різноманітні ідеї, подані в образно-символічній формі, чим вони й цікаві. Вони цікаві, тому що викликають інтерес.

У контексті людської культури об’єкти наділяються особливим значенням внаслідок того, що для них створені нові ідеї, які викликають інтерес і входять у мережу взаємозалежних інтересів людей. Тут важливі взаємозалежні інтереси людей. Саме взаємозв’язок породжує красу, що властива і мистецтву, і природі. Саме взаємозв’язок несе естетичне начало. Естетичне народжується у відносинах (Т. Бінклі), відносинах людей. Відносини потребують ідей. Тому ті твори мистецтва, які мають глибоке значення, стоять ближче до естетичного. Хоча естетичне в природі, найчастіше, не має глибини смислів. Це естетичне елементарне, тобто приємне для очей як колірна гама, приємне для слуху як звукова гармонія. Прекрасне існує й у мистецтві, й у природі. Але в мистецтві передбачається глибина ідей і смислів, і естетичне відтворюється ширше.

Ненаукова картина світу, що змальовується релігією, містикою, мистецтвом, створює групові фантазми, об’єднуючи людей. Так, мистецтво, створюючи фантазми, поєднує людей навіть у творчому акті божевілля, що дає силу тому, що було лише можливим. Тобто відбувається переступання навіть через можливе.

Мистецтво дає силу мати те, що було лише можливим. Ця сила додається з кожним разом при вивільненні єдиного, єдиного виходу зi становища. Ця одиничність розвиває в собі ціле, що утворюється при відтворенні, наприклад, мистецтва.

Віртуоз перетворює музичні точки в лінії, виявляючи ціле (Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі). Ціле саме по собі зберігає в собі єдність. Єдність же завжди діє усередині порожнього виміру (Ж. Дельоз, Ф. Гваттарі). Вимір відсутній, тому що значуще вже прийняте людиною. Тому залишається наслідувати що-небудь і значуще відтворювати образ того єдиного прийнятого ідеалу, котрий відкриває додаткові можливості. Не наслідувати, не імітувати, не відтворювати – виходить, не виділятися, культивувати непомітність, незначущість. Нема значущості, немає й предмета ненаукової картини світу, предмета, від якого піднімаються сили, піднімаються з порожнечі, яка заперечує все інше, предмета, що дає можливість зрівноважити міжособистісні стосунки, оскільки цей предмет чіпляє всіх, має загальнолюдське значення, стосується загальнолюдських цінностей.

Ненаукова картина світу – це розмова про важливе, коли не можеш про це не сказати. Це розмова, що допомагає іншому, і тому приваблює іншого. У мистецтві – це бажання сказати щось, що буде почуте (Ж. Дерріда). А почута буде правда. Вона стосується всіх. Вона діє на всіх. Вона важлива. Правда в живописі (Ж. Дерріда), правда в музиці, правда на сценічному кону, у кіно. Але правда й у релігійно-містичних польотах, коли розшифровуються казкові, міфічні сюжети й перед нами з’являється Божественне, коли в багатозначності ми втрачаємо застаріле в собі й переживаємо образ і подобу Бога. Усе це закінчується бажанням сказати щось, що буде почуте (Ж. Дерріда), буде почуте, тому що воно істотне й для інших. Хоча правда ненаукової картини світу найчастіше у своєму мальовничому відтворенні виявляється не рівною собі (Ж. Дерріда). Вона лише двійник. Але цей двійник має цінність адекватності; цінність зняття вуалі (Ж. Дерріда). Це зняття вуалі, що є рисою мистецтва, а ширше – усього естетичного, розкриває безодню перед людиною. Тут форми й лінії розкривають безодні, але й з’єднують протилежні краї (Ж. Дерріда). Колір далекий лінії (Ж. Дерріда). Але в процесі злиття вже проглядається єдність. Результуюче – це переживання людиною Єдиного у всій повноті, аж до переживання неподільності, переживання неможливості смерті.

Ненаукова картина світу – це не просто марні видимості, спрямовані до інтенсивності насолоди через аскезу в релігії або через порожність розваг у мистецтві. Ненаукова картина світу у своїй глибині насичена закликом людей до єдності й до безпеки, закликом там, де не вистачає достатньої системи аргументації, сформованої до певного історичного часу, з приводу тих чи інших проблем, що стосуються всіх людей, що живуть на планеті Земля. Ненаукова картина світу виявляє правду, тут неприпустимі засоби обману, а спокуса або заспокоєння застосовуються лише як допоміжні засоби, як форми, але не як основний зміст. Основний зміст все одно стосується дійсності, що одухотворяє можливостями, можливостями не тієї об’єктивної реальності, яку виявляє наука і, яка може бути досить гнітючою для людських свобод, а реальності, яка несе в собі відчуття єдності. Людині бракує єдиної єдності об’єктивної реальності, дійсність якої будується на виявлених причинностях і наслідках, з яких випливають певні можливості. Людина в побудові ненаукової картини світу винаходить інші реальності, відкриваючи для себе додаткові можливості своїх майбутніх становлень, додатково одухотворяючи себе.

Недолік дійсності, яку малює наукова картина світу, – в її приземленості. Тому ненаукова картина світу, суцільно пронизана мистецтвами, базується на піднесеному.

Для повноти людській істоті необхідні піднесені почуття. Вони несуть як задоволення, так і страждання (І. Кант), які у своєму одночасному прояві наповнюють людину, насичуючи її повнотою як закінченістю. Тут задоволення виникає зі страждання (Ж.-Ф. Ліотар), наділяючи людину здатністю розуміти ще щось, крім установленої дійсно об’єктивної реальності, розуміти й уявляти скороминущі піднесені стани досконалості людського духу, стани, короткочасність яких не дає можливості по-справжньому встановити їхньої причинності, щоб знайти їм місце в структурах наукової картини світу. Через ці піднесені стани, такі як стани досконалості, стани цілісності духу, людина єднає себе й з ідеями про світ як про цілісність існуючого, і з ідеями про простоту як про неподільність усього у своїх взаємозв’язках. Через ці піднесені стани людина розмірковує про світ як про абсолютно велике й могутнє. Піднесене, де людина оперує абсолютним, нескінченним, вічним, саме по собі – неуявне. Подібні ідеї-символи неможливо описати, уявити, наблизити в поданнях якимсь поняттям, продемонструвати комусь, показати на прикладах. Для цього не вистачає уяви. Уява тут фрагментарна, часткова, допоміжна, лише інколи застосовна в передачі піднесеного. Піднесене, те, що передає абсолют, неуявне до кінця. Тут панує лише натяк, що не дозволяє пізнати дійсність подібного, пізнати своїм розумом. Тут – особливий досвід, особлива дійсність, містична, тобто неуявна. Це неуявне не можна побачити. Воно безформне як порожня абстракція (І. Кант), коли уява не зображує, а лише шукає зображення, зображення абсолютного, нескінченного, вічного, шукає те, що неможливо зобразити, шукає зображення абсолюту. Ненаукова картина світу тут видимими поданнями лише натякає на неуявне. Про це неуявне говорить весь містицизм, весь сучасний авангард і модерн. Воно неуявне тому, що тут немає якихось співмірностей між дійсністю, поняттями, уявленнями й особливими станами духу, у яких панує досконалість, яка не допускає якихось особистих уявлень, які піддані розладу й можуть передаватися шляхом демонстрації, але проявляють дереалізації.

Містицизм релігійного й модернізм естетичного зайняті спробою передати піднесене переживання абсолютного характеру, коли людиною переживається неможливість смерті, стан НЕМРИ (або АМРІ), коли підкреслюється слабкість здатності уявити подібні переживання, а також передається ностальгія за відчуттям присутності цього переживання, що зникло, тому що воно тимчасове, навіть короткочасне у своїх особливостях. На подібні стани духу можна лише натякнути як на щось таке, що не можна охопити справжнім проявом духу, проявом духу в справжньому свідомому повсякденному пильнуванні; а тим більше пам’яттю минулого й мрією майбутнього. Можна лише фіксувати ідентичністю власної свідомості, коли відсутній поділ, який не усувається ритуалами культу.

Піднесене поєднує в собі задоволення й страждання. Задоволення від того, що існує неуявне, від того, що розум не замикається в уявленнях, а перевершує їх, не залишається в них „копатися по замкнутому колу”. Страждання ж тут через те, що понятійного рівня не можуть досягти людські почуття, або уявлення, уявлене, уявлюване, уява.

Необхідно відзначити, що наука описує реальність у її дійсності, такою як вона є. Ненаукове ж (містичне) винаходить алюзії, щоб наблизитися до неуявного, до того унікального досвіду, що переживається людським духом як вища досконалість, що містить у собі й переживання неможливості смерті, щоб надихнути й одухотворити тим самим і інших, оточуючих навколо людей.]





[Ненаукова картина світу в зіткненні з науками. Узагальнення й синтез значущого за допомогою образу й символу, узагальнення й синтез як ненаукова модель світу зі своїми додатковими можливостями наповнює людину емоціями, що одухотворяють. Узагальнення реальності на чуттєвому рівні, узагальнення, доведене до чуттєвого образно-символічним способом, відкриває додаткові можливості для людини жити й процвітати. Тут можливість – це результат узагальнення, що анулює все зайве. Цей результат узагальнення існує через те, що існує фантазія. Фантазія чітко відділена від дійсності (З. Фрейд). Хоча елементи фантазій пов’язані з дійсністю. Процес фантазування має елемент насолоди, оскільки є вільною грою. Ця свобода гри як насолода передається глядачам, слухачам. Нею не володіє статична реальність як така, дійсність у своєму застиглому стані. Від вільної ж гри ми одержуємо задоволення.

Є гра уяви. У вільній грі уяви творяться фантазії. У фантазіях людина будує повітряні замки через так звані „сни наяву”, мрії. Причиною їх є бажання. Бажання, перетворені у вільну гру, а потім, як результат гри уяви, – в повітряні замки „снів наяву”, у мрії, відривають людину від її безпосередніх дій у реальному світі.

Що ж штовхає людину до фантазування? Звичайно ж, її незадоволені бажання. У своїх фантазіях людина здійснює свої бажання; мрії її збуваються. Але здійснюються лише в її психічному житті як корекція реальності, яка не може задовольнити людину. Ця корекція може бути значуща й для інших, тобто мати цінність для соціуму. Ця корекція може накидати у своїх зображеннях ескізи майбутнього, передчуваючи це майбутнє, і тим самим, відкривати дорогу діям у майбутньому. Адже якщо немає майбутнього, то немає й можливостей для життя. Майбутнє ж може бути вгадане як правильне, як можливе для життя. Тому мрії як „повітряні замки”, вигадані твори не обов’язково бувають порожніми. Вони можуть бути значущими, цінними.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Схожі:

План вступ Основні теорії походження людини Поява людини на території сучасної України Висновок
Відповіді на них можна знайти в будь-якій культурі як в давнину,так І нині. Проблема походження людини відноситься до так званих...

«Тиждень здорового способу життя»
Обладнання: комп’ютер, картон, книга «Біологія людини (8-9)», плакат «Внутрішні органи людини», ножиці, клей, фарби, пензлики, олівці,...

Вступ до мікробіології. Історія розвитку мікробіології. Морфологія мікроорганізмів
А сама мікробіоло­гія є основою для всіх клінічних та медико-профілактичних дисциплін, оскільки вона сприяє логічному сприйняттю...

Звіт про виконання районної програми розвитку освіти в Олександрійському...
Доступність до якісної освіти починається саме з дошкільної освіти, оскільки саме вона є базисом системного розвитку дитини, фундаментом...

Всеукраїнський студентський архів
Вона відбиває мету І прагнення суб'єкта, які становлять певну світоглядну систему. Світогляд одна із форм свідомості людини, невід'ємний...

Тема екологія: про що сповіщає на початку ХХІ ст. Цей термін?
В цих словах закладено багато глибинних смислів. Утім, безумовно одне. Вони окреслюють проблему відношення людини І світу. Образно...

Ця книга захищена авторським правом. Авторські права належать кія
Книга надається всім охочим друкувати та розповсюджувати її без будь яких обмежень

Книга: сторінки історії та розвитку (Замість вступу) Слово «книга»
...

Книга записів висновків І рекомендації
Книга для запису висновків І рекомендацій за наслідками внутрішкільного контролю є одним із обов’язкових атрибутів шкільної документації....

Васильківський навчально-виховний комплекс №1 ім. М. М. Коцюбинського...
Біологія – наука, яка допомагає розв’язати безліч проблем, навіть глобальних. Однією з таких глобальних проблем є екологія



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

b.lekciya.com.ua
Головна сторінка