Пошук по сайту


Книга зацікавить чимало читачів, оскільки вона торкається особистісних проблем людини - Сторінка 5

Книга зацікавить чимало читачів, оскільки вона торкається особистісних проблем людини

Сторінка5/27
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Цілісне споглядання й одухотвореність у ненауковій картині світу (або, інакше кажучи, релігійно-містичній і естетичній)  є суб’єктивно результуюче, є людяність як сутнісне начало, а значить, у цілому людське сприйняття всієї природи, бездушної природи як предмета для наукової картини світу. У релігійно-містико-естетичній картині світу важливі не розрахунок, а випадковість і духовність, коли людина раптом віддає останню їжу (вітаміни) іншому, а сама умирає (страждає тілесно). У цьому сутність плоті, а не тільки в її абстрагованій механізації, так властивій науковій картині світу, через що й позбавленій живої повноти.

Як вже вказувалось вище, людяність виражена через стиль. І цей стиль властивий не тільки мистецтвам, але й релігіям, містицизму. Скрізь, де присутній стиль, присутні одухотворені форми, а не просто приємні відчуття, що лоскочуть слух, приємності ритмів замість глибини почуттів. Необхідно розрізняти поверхневі гармонії від гармонії глибинної людяності почуттів, де в способі комунікативної передачі немає механічності, немає розважальності в гаянні часу. Мистецтва й релігії для марнування часу мають інший колорит й інші завдання. Вони не входять у картину світу, що має значеннєвий компонент. Вони не пов’язані з визначальною єдністю стилю й соборністю як істотним. Вони не пов’язані з доцільністю абстрактного розуму, що властиво науковій картині світу. Вони поза картинами світу, як механічна тварина. Всі картини світу виникають тоді, коли людина звернена не тільки до себе, а до природи для всіх, що спостерігається в науковій картині світу, або до того вищого, чим живе людина в можливостях своїх майбутніх становлень, як це бачимо в ненауковій картині світу (тобто релігійній, містичній, естетичній, художній). Якщо ж людина замкнута на себе, то в ній говорить тваринне начало. Людське ж відкрито до іншого. Тільки тим воно й людське. Але навіть залишаючись на одному місці у відбитті реалій своїми постійними законами (що властиво науковій картині світу), людина з’їжджає також до тваринного начала. Тому й існує рух до надособистої цілісності, до надособистого, до надособистісного, до надприродного, що спостерігається в релігіях. Тому й існує ненаукова картина світу, тобто релігійна, містична, естетична, художня, де рух відбувається від душі до душі, і немає відношення лише або до чуттєвості або до розуму, немає розваги певними мозковими ходами подібно до шахових операцій і немає ударів по нервах з метою шокування й часткового виконання психотерапевтичного завдання у випадках глибокої патології, що притаманне деяким видам мистецтва. Але масове має якраз подібне. Там іде змішання всього з усім, аби лише відволікти. Там і розумність у поєднанні з безплідністю, там і видима, прикрашена світлість, там і розум, що вираховує до дрібниць. Там насамперед втрата цілісності, втрата руху до втілення цієї цілісності. Там повна втрата віри у всеєдність, а лише інтерес до себе, до власних вигод. Там особистості роз’єднані, кожна сама по собі, вони не мають єдності, яка одухотворяє, дає життя, а лише розважаються й відволікаються.

Релігійно-містична й художня картини світу  це, по суті, істинна вираженість (або адекватне вираження), тобто ситуація, коли всі абстрагованості (абстракції) у людині інтегруються в чуттєве, здатне одухотворити й надихнути можливостями майбутніх становлень. Така виразність уміщає в себе адекватне сполучення реалій життя з тим світом людини, який несвідомий, поза смислами. Таке сполучення вирівнює перекручену людину, організує її в єдність, очищає її й тим самим дарує їй натхнення й відпочинок, одухотворяючи її дух.

Коли мова йде про істинну вираженість, то в людині передбачається цілісність, яку вона знаходить за рахунок очищувальних процесів своєї душі, що очищають її від усього застарілого, віджилого, наносного, несуттєвого, зайвого. Істинна вираженість існує в певній формі, що являє собою певний образ. І все тут тотожне, рівне, злите в єдину цілісність. Релігійний подвижник, містик і художник своїми діяннями творять форму, а результатом цього процесу є істинна виразність. Фактично через форму твориться істинна виразність. Вона містить у собі образ абсолютного характеру, вже не відбиваний ні в чому, а існуючий сам по собі, тому що тут чуттєвість і розумність адекватні й злиті в єдину цілісність, що дає людині справжній стан її душі, що надихає й одухотворяє, що відкриває людині можливості для процвітання в житті.

Через релігійного подвижника, містика й художника проходить стихія світу як неусвідомлене, що належить до сфери несвідомих структур людської психіки. Це неусвідомлене й надихає своєю глибиною. Воно й спонукає релігійного подвижника, містика й художника своїми стихійними поривами, надихаючи своєю безпосередністю, для прояву несвідомої волі до створення нового.

Релігійний подвижник, містик, художник, постійно творячи не наукову, а релігійно-художню картину світу, роблять все тотожним, зливаючи воєдино стихію несвідомого і свідомого. Несвідоме стає свідомим, і навпаки. При цьому стихія людини, що не знає себе, і воля, що не знає своїх намірів, раптом обрамляються світлом образів, перетворюючись у форму як згусток істинної вираженості; з хаотичного руху виникає лад і міра. Глибини хаосу й свідома впорядкованість мірності зливаються в гармонію, що зрештою народжує символ. Несвідомо-темні глибини хаосу, в остаточному підсумку, розкриваються ясними символами. Несвідоме стає свідомим, і навпаки - свідоме несвідомим.

Релігійний подвижник, містик, художник, є подвижниками тих сил, які їм далекі, які від них не залежать, але, які виникають, внаслідок можливостей, можливостей, що постають в нас від художності сприйняттів, і вражень, що народжуються як художня форма, де ці сили переживаються як щось таке, що творить самих себе, як начало, незалежне ні від чого, начало, позбавлене керування згори, де панує самообумовленість, яка не підкоряється нічому часовому, як безчасовість і вічність, а значить, і безсмертність. Тобто переживається стан безсмертя, стан неможливості смерті (У. Джеймс). Краса й височина, що таять у собі можливості відроджуватися, є сутністю цього стану. Ця краса й височина проходять через релігійного подвижника, містика, художника й проявляються у світі через їхній рух. Але цей рух неусвідомлений. Тобто панує пасивність. Релігійний подвижник, містик, художник є лише провідниками. Вони ні при чому; і не розуміють, звідки з’являються в них, у їхніх душах ті або інші образи. Тобто, у них відбувається творчий процес, під час якого вони не належать собі й не відповідають за свої вчинки. Інакше кажучи, вони пасивні, внаслідок чого є провідниками істинної виразності, що містить можливості, можливості майбутніх становлень, можливості, що одухотворяють і зціляють. Пасивність дає можливість мінімально спотворити ті можливості, які зберігає художній образ істинної виразності. Але крім пасивності присутня й самовіддача, що передбачає напруження волі як необхідність. Ця необхідність перемішується з волею й випадковістю в людському дусі, у проявах цього духу. Істинна виразність вільна в прояві, але сама людина як особистість, як соціальна істота необхідно обумовлена. Тому художня форма, що твориться людиною, сплавляє воєдино волю й необхідність. Цей сплав має властивість невимушеності й блаженної самодостатності, що чарує й одухотворяє саму людину й її оточення. Від цього сплаву людині „легко дихається”, що є в цілому результуючою всякої ненаукової картини світу.

Натхненність і „легкість подиху” можливі через те, що в людському почутті є повернення на себе, обмеження себе собою ж (О. Ф. Лосєв), тобто відкидання несуттєвого, незначного, застарілого, віджилого, умирання будь-яких зайвих спонукань, скасування надлишку спонукань (А. Гелен), а значить, відторгнення застарілої особистості, аж до зникнення цієї особистості в переживанні неможливості смерті (У. Джеймс), коли час, пов’язаний з особистими проявами, зникає й людина переживає вічне, вічність. Надлишок спонукань, як гра і як смисл, перетворюється в художню форму, повертаючись до себе, коли стихійність людської самосвідомості крутиться сама в собі, постійно повертаючись у вихідне положення, концентруючись і конденсуючись від цього обертання-повернення. Результуючою цього процесу є така форма людських проявів, яка одночасно відчуває й не відчуває свою істинну вираженість. Це відбувається від абсолютної рівноваги всього (чуттєвого й нечуттєвого), від гармонії. Це свого роду самовідчутна надчутливість (О. Ф. Лосєв). Це та форма (форма проявів релігійного подвижництва або художня форма), коли ми відчуваємо те, що вище за почуття (О. Ф. Лосєв). Це не просто результат гри. Це результат гри людини із самою собою, де не спостерігається такого надлишку спонукань, який можна було б назвати надмірним. Відсутність надмірності, та й взагалі зайвого, породжує радість і насолоду від подібної художності форми. Гра із самою собою дарує людині радість і блаженство, дарує ясність почуттям, що відбивають атмосферу суспільних відносин, що саме по собі вже виходить за межі особистісного обертання.

Художня форма стикається з атмосферою суспільних відносин. Ця атмосфера вбирає в себе як логічне, так і алогічне, як буття, так і інобуття. Істинна виразність об’єднує їх у єдине своїми можливостями, даруючи людині стан натхнення й одухотвореності.

Художня форма являє собою істинну вираженість. Вона розкриває цю вираженість через демонстрацію людині її можливостей, тим самим одухотворяючи її й взагалі надихаючи на життя, на його продовження. Художня форма не просто демонструє можливості, являючи собою істинну вираженість, але й відкидає всі зайві можливості, що приносить людині єдність духу, залишаючи один варіант смислу, неподільного і єдиного. Неподільність у смисловому відношенні є нерозрізненість (О. Ф. Лосєв). Нерозрізненості притаманна невираженість. Не можна виразити те, чого не розрізняєш (О. Ф. Лосєв).

Невираженість властива не тільки художній формі, але й містичному, релігійному. Але тут справжня невираженість піднесеного стану людського духу все-таки якось виражена, перетворена в істинну вираженість, у художню форму як розкриття цієї істинної вираженості. Простіше кажучи, дійсно невиражений стан людської душі (духу) перетворено в символ. Символ являє собою вираження, і із всіх наявних виражень це істинна вираженість як цілковита виявленість, у всякому разі максимально наближена виявленість, наближена до того дійсно невираженого піднесеного стану свідомості людини, який можна розуміти як Божественне, трансцендентне, трансгресивне або просто піднесено-одухотворене. Символ передбачає невираженість. Але в той же час символ виражений: виражений сам для себе як цілковита виявленість, або просте вираження. Хоча символ – це не просте вираження. Символ – це акцентоване вираження, яке звертає увагу на адекватність віддзеркалення об’єктивної ситуації. Об’єктивність ситуації вимагає від людини певної активності й інтенсивності її дій, що обов’язково повинно враховувати справжню невираженість піднесених станів душі, за яких панує краса й гармонія.

Мистецтво служить ритуальному діянню. Творам мистецтва поклонялися, оскільки це були статуї богів. Однак боги змінювалися. І в середні віки в статуях язичницьких богів уже не бачили краси й вищості. Це були вже не боги, а ідоли. Вони могли лише вселяти страх і наганяти жах. Тобто до статуй богів як до творів мистецтва було упереджене ставлення. Установки людини накладають відбиток на сприйняття творів мистецтва, на сприйняття природи, з якої народжуються ці твори. Ці установки як частина ненаукової картини світу в людині – слід від ритуальної основи. Ритуальна основа за своєю суттю є практичною діяльністю. Якщо це практична діяльність відносно богів, то ритуальною основою є релігія. Якщо ця практична діяльність стосується якихсь соціальних установок, то ритуальною основою є політика. Тоді мистецтво служить політичній ритуалістиці й супутнім їй культам.

Мистецтво й релігія мають один корінь, певним чином, у відношені вищих станів людини, злиті воєдино. До епохи Відродження розходжень в них не спостерігалося. Лише в епоху Відродження сакральний культ і профанний культ перестали бути єдиним. Крім сакрального релігійного культу виник профанний культ служіння піднесеному й прекрасному. Однак профанне було також сакральним, але без богів, без релігії. Сакральне залишилося як необхідне для мистецтва. Профанний культ служіння прекрасному й піднесеному виник на певний час як артефакт. Творчість художника стоїть на службі культу (релігійного, політичного). Світ переробляється людиною в речі, належні якійсь релігії або політичному угрупованню. Вони (ці речі) є інструментами магії, як у давні часи, або засобами впливу й перевиховання громадян, як при політичній пропаганді. Твори мистецтва самі по собі мали культову цінність: вони переробляли людину, примушуючи її своєю значущістю (цінністю) до більш важливого прояву. Ікони в церкві можуть бути завішені. Але вони впливають, вони цінні. Вони – частина ритуального життя. Якщо художня творчість вивільняється з-під ритуальності, то виникає необхідність демонструвати продукти творчості, виставляти їх напоказ, представляти публіці. Божество усередині храму не потребує виставляння напоказ. Це божество – частина ритуального життя. Воно пов’язане з таємничими моментами переживання найвищої досконалості в людині. Тому культовість не потребує експозиційності, зазивання подивитися. Культовість мистецтва не просто демонструє розуміння неминучостей, які керують нашим світом, культовість, через переживання досконалості відкриває все-таки вільне поле діяльності для людини, суб’єктивно розсовує простори в ній, змінює її психологічний час, сповільнюючи або прискорюючи його.

Деякі свої потреби людина не може задовольнити з огляду на певний розвиток соціального життя. Мистецтво ж породжує саме ті потреби, для задоволення яких час ще не прийшов (В. Беньямін). Навіщо такі породження? Щоб переборювати час, заглядаючи в майбутнє, долаючи можливостями постійні кризові стани душі. Людина в такому випадку сама перетворюється на творця, винаходячи можливості для живого життя. Людина прагне до ефектів, які можуть бути досягнуті лише в майбутньому, з виникненням нових форм мистецтва. У такій ситуації людина живе можливостями й не старіє душею. Так, за допомогою живопису були спроби знайти ефекти, які були застосовані в кіно. Живопис і кіно мають різні можливості. Живопис запрошує споглядати, дає можливість глядачеві занурюватися в потік власних асоціацій. Кіно таких можливостей не дає. Тут різка зміна кадрів шокує.

Споглядаючи, глядач концентрується на творі мистецтва, який розглядає. При цьому розважальний момент протилежний цьому процесу: він розслаблює, а не концентрує. При розвагах глядач занурює твір мистецтва в себе. Наростання розважальної функції мистецтва знижує його ритуальний зміст. Коли ритуальний зміст згасає і його місце повністю займає розважальність, розважальна тенденція, то в такому випадку вже не можна говорити про мистецтво взагалі. Абсолютна розвага поза ритуальним началом. Ця розвага – просто відволікаюча гра як один з психотерапевтичних методів, що не несуть змістовності.

Релігійним подвижником або художником, що несе сакральне, може бути не тільки людина, але й природа. Наприклад, мороз, що малює на склі візерунки, або водоспад, що виявляє свою міць як всесильне начало (Бог – це значить Всесильний), чим і несе елемент сакрального. Тільки б все це було кимось сприйняте. Мистецтво, якщо воно не сприймається й не розуміється людиною, як таке не існує, якщо воно не перетворює людський дух, не просвітлює й не одухотворяє його, то воно існує в природі речей як немистецький витвір. Наприклад, краса малюнка морозу на шибці або симетрія сніжинок. Але якщо ця краса й симетрія не здатні вразити і перетворити людський дух, то вони не є естетичним, художнім. Правда, вони можуть змінити не кожну людину. І тому критерій все-таки людина, її велич, її значеннєва велич як перетворювача й натхненника життя. Критерій – це змінений і перетворений погляд людини під впливом мистецтва, і взагалі естетичного (зоряне небо, водоспад, океанічна хвиля), і наслідок цього зміненого погляду: наскільки людина від цього одухотворена для втілення загальнолюдського начала у Всесвіті. Причому внаслідок впливу релігійного й естетичного в людини виникає змінений погляд стосовно самих найзвичайнiших речей; це цілісне перетворення людини, перетворення, що охоплює навіть найдрібніше, дріб’язкове, повсякденне.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Схожі:

План вступ Основні теорії походження людини Поява людини на території сучасної України Висновок
Відповіді на них можна знайти в будь-якій культурі як в давнину,так І нині. Проблема походження людини відноситься до так званих...

«Тиждень здорового способу життя»
Обладнання: комп’ютер, картон, книга «Біологія людини (8-9)», плакат «Внутрішні органи людини», ножиці, клей, фарби, пензлики, олівці,...

Вступ до мікробіології. Історія розвитку мікробіології. Морфологія мікроорганізмів
А сама мікробіоло­гія є основою для всіх клінічних та медико-профілактичних дисциплін, оскільки вона сприяє логічному сприйняттю...

Звіт про виконання районної програми розвитку освіти в Олександрійському...
Доступність до якісної освіти починається саме з дошкільної освіти, оскільки саме вона є базисом системного розвитку дитини, фундаментом...

Всеукраїнський студентський архів
Вона відбиває мету І прагнення суб'єкта, які становлять певну світоглядну систему. Світогляд одна із форм свідомості людини, невід'ємний...

Тема екологія: про що сповіщає на початку ХХІ ст. Цей термін?
В цих словах закладено багато глибинних смислів. Утім, безумовно одне. Вони окреслюють проблему відношення людини І світу. Образно...

Ця книга захищена авторським правом. Авторські права належать кія
Книга надається всім охочим друкувати та розповсюджувати її без будь яких обмежень

Книга: сторінки історії та розвитку (Замість вступу) Слово «книга»
...

Книга записів висновків І рекомендації
Книга для запису висновків І рекомендацій за наслідками внутрішкільного контролю є одним із обов’язкових атрибутів шкільної документації....

Васильківський навчально-виховний комплекс №1 ім. М. М. Коцюбинського...
Біологія – наука, яка допомагає розв’язати безліч проблем, навіть глобальних. Однією з таких глобальних проблем є екологія



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

b.lekciya.com.ua
Головна сторінка