Пошук по сайту


Книга зацікавить чимало читачів, оскільки вона торкається особистісних проблем людини - Сторінка 4

Книга зацікавить чимало читачів, оскільки вона торкається особистісних проблем людини

Сторінка4/27
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

У ХХІ столітті людство має інше світовідчування, ніж в античному світі чи середньовіччі. Це світовідчування накладається на релігійне й містичне священнодійство, на театр, кіно, на релігійно-естетичну картину світу в цілому. У цьому світовідчуванні вже немає сонячного життя. Сонце тут уже не божество, а сукупність ядерних реакцій, що несе загрозу життю. У релігійному священнодійстві й мистецтві уже не проявляється радість втілення світлого сонячного життя. Людина просто живе під загрозою космічного урагану, що в будь-яку хвилину може здерти з людини шкіру. Опали квіти колишніх світовідчувань людини. Нетлінна краса колишніх релігійних священнодійств і мистецтва в цілому вже не пророкує зелень листя і космічну весну. Нетлінна краса проявляється, пробивається на світ божий, коли знайдена можливість, можливість вижити, можливість виживати й процвітати для життя взагалі, й для людського життя, зокрема. Релігійно-художнє сприйняття й творчість цілісні уже по-іншому. До складу цієї цілісності входить багато аналітичного, знань від наук.

Релігійно-естетичне начало людини шукає твердиню, тверду субстанцію для можливості врятуватися, урятувати життя. Релігійно-естетичне начало фіксує у своїх описах також і протилежний стан людської душі, стан, коли рятуватися не треба, коли переживається неможливість смерті, стан НЕМРИ (або АМРІ), коли людина і є Божественне, Бог у своїй самодостатності. Але це лише момент у конгломераті душевних станів людини. Повсякденне життя людини насичує її іншими станами, станами, пройнятими науковими реаліями, що відбивають справжні реалії об’єктивної дійсності, у якій велика можливість розпаду під натиском космічного вихру. Це дає нове відчуття світового життя. У ХХІ столітті воно переважає. Вік постмодернізму змінюється віком космізму, або космомодернізму, де царюють чорні діри Всесвіту, існуючи як справжня об’єктивна реальність, а Царство Боже виявляється лише усередині нас (Біблія. Лк 17:21), і не має сенсу міркувати про Вищого Бога як про зовнішнє (С. В. Пахомов, Рамана Махарші). Бог перетворюється в стан Божественного в людському дусі. Цей стан Божественного має чітку визначеність. В його рисах вгадується Явлення Господа, Ейн Соф, Царство Боже, Преображення, Знамення Аллаха, Фана, Дао, Ву, Нірвана, Саторі, Сяяння Благого Помислу, Турія, Мокша, Самадхі, Ирій. Він переживається як неможливість смерті, і тому його називають станом НЕМРИ (або АМРІ).

Пережити стан неможливості смерті  це пережити стан компенсації усвідомлення своєї смертності, усвідомлення, що поселяється в людині при формуванні особистості, при виникненні самосвідомості. Людина як особистість  це урахування й своєї смертності. Переживання неможливості смерті  це відсутність несправжньої і подвійної особистості, нівелювання всього зайвого аж до зникнення особистості, якщо в ній немає чогось значущого, життєвого. Подібні переживання, іменовані як Божественні, трансцендентні, трансгресивні, нумінозні, пронизують релігійно-художню свідомість сучасної людини. При їх переживанні людський образ зникає як конкретика. У сучасному мистецтві цей образ зникає при впливі багатьох факторів людської особистості, факторів, які треба урахувати, від чого образ символізується. У сучасному мистецтві цей образ зникає також й при впливі деяких об’єктивних факторів, таких як космічний ураган, що розпиляє геть усе. Цей космічний ураган спопеляє людину, а в релігійно-художній свідомості спопеляє образ людини. Людина відходить на задній план. Уперед висуваються космічні сили. Людина ж розчиняється, розріджується в цьому космічному хаосі. Сучасна релігійно-естетична картина світу виражена в ліричній марі космосу й у можливості людини вижити, вижити для життя, вижити для майбутніх становлень. Із цим лише й пов’язана радість і сльози людини як тепло на тлі холодного Всесвіту. Життєва стійкість зникла. Новітні факти науки постійно посилюють цю нестійкість у людині. Людина винаходить машини для своєї стійкості, художню культуру, щоб надихнутися й одухотворитися на нові звершення. Аби тільки образи цієї культури не відірвалися від життя, від його органічного коріння. Машини не можуть замінити цю органіку життя. І про це говорить мистецтво. З якого б творчого ніщо людський дух не творив мистецтво, все одно в цьому ніщо є наліт життєвості. Ніщо у творчості художника  це руйнування старого, віджилого. Коли це ніщо розцвітає, то зникають всі твердо встановлені людством межі. Але ці межі не стосуються живого життя. Воно присутнє завжди. Можуть бути наявні всякі фантазії, створені з нічого. У цих фантазіях, як би площини в них не зміщалися, все-таки присутнє життєве, цілюще завдяки органічним, а не машинним образам. Саме органічні, живі образи одухотворяють і зціляють людину, яка протистоїть космічним вихрам і бурям, нескінченно безмірним і згубним. Але ця згубність не лякає одухотвореної людини, що героїчними зусиллями переборює перешкоди. Людина вільна перед лицем грізного космосу. З духовної глибини вільної людини народжується мистецтво як вільний плід, що надихає й одухотворяє саму людину, людину цілісну, яка об’єднує у своєму мистецтві всі протилежності. Ця цілісність і є теургія мистецтва. Смисл цієї цілісності  служити вищому творчому життю, його розквіту, його продовженню. Тому ця цілісність не допускає краси зів’янення й відцвітання, не допускає краси осені, у якій зникає сама цілісність і можливість відродження. Хоча після осені (і зими) відродження є. I це закладено в образах самої осені. Тому осінь приймається. Тут цілісність, як і безпосередність, все одно містить у собі світло, від якого й печаль світла (О. С. Пушкін), світлий сум (Е.П. Iльїн), світло, від якого, так чи інакше, не доходиш до розщепленості й роздвоєності, а залишаєшся витонченим, вишуканим, хоч це світло лише мерехтливе. Але це мерехтіння відкриває невідомі можливості, чим живе і мистецтво, і цілісність людини, яка виробляє це мистецтво, що дарує людині катарсис як очищення й зцілення для нових подвигів на шляху порятунку й виживання. Тут світло – завжди одкровення, від якого печаль світла (О. С. Пушкін) і світлий сум (Е.П. Iльїн), від якого відкриваються глибини буття, що витончують людину, позбавляють її роздвоєності, дають людині можливість перетворити в культуру усе глибші й глибші шари буття. У цій цілісності немає варварського. Хоча й варвар цілісний. Але він ще й грубий, він ще в невіданні. Від того й цілісність. Неварварська цілісність інша. Варвар не знає іншу людину, не знає космічних процесів. Його груба цілісність і невідання виникають від інстинктів. Він ще не знає внутрішніх катастроф. Але він має про це ще довідатися. І тоді цілісність його перетвориться на роздвоєність. Почнеться криза. Сучасне мистецтво й людина, створююча це мистецтво, вже переступили цю кризу, але увібрали її. І тому музичні симфонії, картини, поезії ХХ-ХХІ століття містять у собі внутрішню кризу, пронизані цією кризою, дарують печаль. Але ця печаль все-таки світла (О. С. Пушкін), світлий сум (Е.П. Iльїн), кличе до нового духовного переродження людини й дає внутрішнє просвітління у творчих актах і у всяких справах людських.

Релігійно-містична ритуалістика й правила перспективи в мистецтві повинні бути порушені, щоб у людині, що бере участь у подібних релігійних священнодійствах і творчих актах художника, зажевріла реальність. Правильно виконаний ритуал віруючого, правильно виконаний малюнок художника копіюють і позбавлені життєвої основи. У них не побачиш теплоти людської реальності; лише просте копіювання і бездушність. Порушення правила – це необхідність. Інакше можна вважати, що релігійно-містичне й художнє діяння не відбулося. Ті правила, яким учать, повинні бути зрештою порушені у творчому акті інноваційного процесу. Не правильність, а суперечливість у рухах, що порушують те, чому вчили, не позбавлені все-таки розрахунку й розумності. Тут ми бачимо просто нову розумність на новому етапі, розумність, що перекреслює старе, віджиле. Якщо в релігійно-містичному діянні (діянні на мікрорівні) і в мистецтві не здійснюється відступ від правил, то там панує невиразність і безживність, там тоді пряма перспектива, не змінена, а значить, немає правдивості (П. О. Флоренський). У той же час порушена перспектива (або безперспективність за П.О. Флоренським),  показник правди. Особливо це характерно для релігійного мистецтва, для церковного, де панують високі почуття, а не просто розважальність, мета якої лише відволікти увагу глядача й слухача. Процес порушення перспективи (або безперспективність за П. О. Флоренським) містить компонент, що передає містичний стан людського духу, складником якого є переживання неможливості смерті (стан НЕМРИ або АМРІ). Порушення перспективи, а точніше звільнення від старої перспективи,  це й звільнення людини від упередженої застарілої своєї окремої точки зору, звільнення людини від своєї старої (застарілої) особистості. У такі моменти життя людина переживає зникнення своєї особистості й смерть здається їй неможливою (У. Джеймс). Людина переживає стан НЕМРИ (або АМРІ). Це результуюче релігійно-містичного діяння, релігійного мистецтва, та й взагалі будь-якого високого мистецтва, що надихає й одухотворяє. Тільки в русі людини до своєї нової особистості відбувається збагнення смислів дійсності, а не дублювання цієї дійсності, її фотографування без розсуду й спеціального наведення об’єктива фотоапарата або копіювання малювальником на полотні, наприклад, дерев і будівель які вони є в реалії без змін.

Релігійний діяч і художник у своєму символічному діянні знаменує існування особливої, найглибшої реальності, зникнення в собі застарілої особистості й пробудження до нового життя (відновлення), а не просто заміняє дійсність лише видимістю, зовнішньою подобою, позбавленою життєвої правди. Адже мета  це перетворити, оновити, очистити, надихнути, одухотворити, а не повторити точно так само, як було колись в реальності. Ілюзії й повторюваної імітації життя, що привертає увагу й паралізує волю сценічними трюками, недостатньо, щоб відторгнулася застаріла особистість, щоб людина пережила стан неможливості смерті, стан НЕМРИ (або АМРІ), що одухотворяє. Необхідний ще й досвід загальнолюдського життя, щоб заперечення застарілої особистості набрало правильного напрямку. Просто безвольного споглядання релігійного священнодійства або театральної сцени недостатньо. Людина в результаті може одержувати ілюзії й обман і бути далекою від одухотворюючих переживань вищого плану. Людина може загрузнути в ілюзіонізмі й у сприйнятті подоб, що творяться релігіями й мистецтвами, подоб, позбавлених символістики. Це не торкається релігії і мистецтва, що пробуджують високе. Високе, піднесене пробуджується в людині не просто від ілюзіонізму й створених подоб, а від символів реальності, реальності пережитого вищого стану духу, при якому відчувається неможливість смерті, реальності, безпосередньо відчутої як переживання, а потім втіленої в символи, реальності як нової природності, що одухотворяє й надихає людину, реальності, яка спонтанно осягнута людиною, а не наперед приготовлена. Тому й перспектива художника, заздалегідь розподілена (П. О. Флоренський), не передає справжньої містичної реальності духу як вищої реальності. Необхідна змінена перспектива, завчасно не розподілена.

У справжній релігії й у високому мистецтві ілюзіоністське створення подоб і всяке зображення взагалі служить лише натяком на реальності вищих станів людського духу. Такі релігії й мистецтва наводять на уявлення, на справжню реальність людського духу як Божественного, як Святого. Але такі релігії й мистецтва не копіюють образи. Адже те, про що говорять такі релігії й мистецтва, - священно, сакрально, Божественно. Воно і є Бог. Тому в деяких релігіях, наприклад, в ісламі, навіть заборонена образотворча діяльність. Адже те сакральне, до якого прагне релігійний діяч або художник, настільки самодостатнє, цілісно єдине, що не вміщається в конкретику образу. Потрібні додаткові образи-символи. Символи єднають в напрямку абстрактного єднання. При сприйнятті людиною такі символи узагальнюють всі її уявлення про світ до ануляції всіх зайвих, застарілих уявлень. Процес ануляції всіх застарілих уявлень і зайвих спонукань робить людське „Я” тимчасово бездіяльним, але в той же час і таким, що віддзеркалює злитість воєдино всього істотного в людині. Це людське „Я” з’являється все-таки як мнимий фокус злитих воєдино уявлень суб’єктивного світу, світу самого по собі, позбавленого реальності як конкретики при відторгненні незначущого, тому й не переданого. А який містичний досвід переданий по-справжньому? Ніякий! А мова йде саме про містичний як про релігійно-художній.

Релігійно-містична й художня картини світу  це не тільки вигадана сфера, але й реальність особливого стану людського духу, вищий стан цього духу, стан, який може пізнавати наука своїми методами, включаючи його надалі у наукову картину світу. Наука може пізнавати подібні стани людського духу, але через свою абстрагованість не може передавати ці стани безпосередньо. Для передачі й донесення до глядача й слухача особливостей подібних станів духу існують релігія й мистецтво, що формують чуттєве в людині. Мистецтво й релігія нерозривні. Тут художній досвід за своєю суттю є досвід релігійний. Цей досвід передає властивість єдності, характерну для вищого стану людського духу. Усе єдине в цьому стані – і чуттєве, і розумне, і вольове. Ця єдність є темою мистецтва. Хоча сучасне мистецтво все частіше у своїх описах душевних станів людини передає розрив, роздвоєння, розлад. Але мистецтво, підключаючи до цього релігію, містику, прагне відновити втрачену єдність. Це має прояв в стилі як формі душі, у якій жевріє ця єдність, тому що стиль завжди стосується надособистого. Надособисте завжди змістовне. Воно визначає наперед. Своїми визначеннями надособисте як стиль, як особлива форма єднання в людині всього, що істотне, і відторгнення неістотного пов’язується із сутністю самої людини як істоти завбачливої. Але щоб правильно передбачати, від людини повинно відпасти все неістотне, зайве, незначне. Цим відторгненням незначного і зайняті мистецтво, релігія, містика. Це практична основа для релігійно-містичної й художньої картин світу, результуючою якої є внутрішня погодженість і гармонія людських душ у їхньому духовному єднанні як соборності. Коли ця результуюча втілена, то розірваність на протилежності, такі як спогад і передчуття в людині злиті в цілісну спрямованість, де доцільність відходить на другий план. Адже точний розрахунок, доцільність і утилітарність у людині, у її розумі, не творять самі по собі, у процесі чого виникають у душі вищі стани свідомості як стиль, що єднає всі начала людської сутності. Для цього потрібна сама душа, а не тільки розум, розсуд, раціональність, що стандартизує, роботизує й механізує, а не одухотворяє людяне начало в людині. Для натхненності потрібний стиль, виразність, прагнення виразити, жага, яка веде до умиротворення у вищих станах свідомості як Божественних, самодостатніх, що дарують відчуття безсмертя. Виразність як обов’язковість (зображальність не обов’язкова; образотворчі мистецтва обов’язково щось виражають) обіймає вже втілене людиною, обіймає не тільки мистецтва з їх втіленою художньою свідомістю краси й височини, але й релігії, релігійне, містичне,  все те, що не являє собою наукову картину світу, але одухотворяє людину, дарує їй можливості, які необхідні в стискаючому людину світі необхідностей, світі законів природи.

Натхненність там, де виразність. Виразність відкриває; відкриває людську душу іншим. Виразність людяна. У ній присутнє людяне у своїй внутрішній гармонії. Тут гармонія і є тією красою, яка є за своєю суттю, виражальним, якому притаманна цілісність. Цілісність, яка крім того, що позбавлена практичної доцільності, позбавлена зробленості за наперед підготовленими, мертвими механічними прийомами, позбавлена механічності, механізації мислення, але повна живого життя, одухотворена.

Центр і смисл всієї релігійно-містичної й художньої картини світу не просто цілісність і одухотвореність, а людяність. Людяність є сутнісно-змістовний бiк цієї картини світу, бiк, який відсутнiй в науковій картині світу, яка по суті позаморальна. Людяність релігійно-містичної й естетичної (художньої) картин світу розкривається через вираження людського життя, людської душі, людського тепла, а не через розрахунок і логіку голого розуму. Розрахунок, логіка розуму і в цілому раціональність властиві науковій картині світу.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Схожі:

План вступ Основні теорії походження людини Поява людини на території сучасної України Висновок
Відповіді на них можна знайти в будь-якій культурі як в давнину,так І нині. Проблема походження людини відноситься до так званих...

«Тиждень здорового способу життя»
Обладнання: комп’ютер, картон, книга «Біологія людини (8-9)», плакат «Внутрішні органи людини», ножиці, клей, фарби, пензлики, олівці,...

Вступ до мікробіології. Історія розвитку мікробіології. Морфологія мікроорганізмів
А сама мікробіоло­гія є основою для всіх клінічних та медико-профілактичних дисциплін, оскільки вона сприяє логічному сприйняттю...

Звіт про виконання районної програми розвитку освіти в Олександрійському...
Доступність до якісної освіти починається саме з дошкільної освіти, оскільки саме вона є базисом системного розвитку дитини, фундаментом...

Всеукраїнський студентський архів
Вона відбиває мету І прагнення суб'єкта, які становлять певну світоглядну систему. Світогляд одна із форм свідомості людини, невід'ємний...

Тема екологія: про що сповіщає на початку ХХІ ст. Цей термін?
В цих словах закладено багато глибинних смислів. Утім, безумовно одне. Вони окреслюють проблему відношення людини І світу. Образно...

Ця книга захищена авторським правом. Авторські права належать кія
Книга надається всім охочим друкувати та розповсюджувати її без будь яких обмежень

Книга: сторінки історії та розвитку (Замість вступу) Слово «книга»
...

Книга записів висновків І рекомендації
Книга для запису висновків І рекомендацій за наслідками внутрішкільного контролю є одним із обов’язкових атрибутів шкільної документації....

Васильківський навчально-виховний комплекс №1 ім. М. М. Коцюбинського...
Біологія – наука, яка допомагає розв’язати безліч проблем, навіть глобальних. Однією з таких глобальних проблем є екологія



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

b.lekciya.com.ua
Головна сторінка