Пошук по сайту


Книга зацікавить чимало читачів, оскільки вона торкається особистісних проблем людини - Сторінка 2

Книга зацікавить чимало читачів, оскільки вона торкається особистісних проблем людини

Сторінка2/27
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Стан НЕМРИ приходить до людини спонтанно, без будь-якого стимулювання, приходить через механізми компенсаторних реакцій на смерть, на страх смерті. Але при стимулюванні можуть виникати стани, подібні зі станом НЕМРИ. Це було помічено ще древніми. Так, із сомою набувається властивість амріти (Ригведа. IV,58.1.). Тобто зі стимулюванням набуваються властивості амріти, або властивості безсмертя, стану безсмертя. Але лише деякі властивості (або подібності), а не саме безсмертя, не сам цей стан. Тут мова йде про безсмертя як стан людини, що переживає неможливість смерті (У. Джеймс). Подібність із цим станом безсмертя можна знайти, стимулюючи себе сомою (Ригведа. IV,58.1.), тобто стимулюючими речовинами, наприклад, наркотиками, або ж ритуалами, молитвами, медитаціями, тобто психічними стимуляторами. Аскеза, тобто позбавлення й обмеження, як протилежність стимулюванню, також є стимулюючим фактором. Позбавлення й обмеження можуть закінчуватися ефектом протилежного характеру, за принципом „ті, що плачуть утішаться”. (Мт. 5:4), або „не смійся багато, а то будеш плакати”, або „Блаженні убогі духом, тому що вони знайдуть Царство Небесне” (Мт. 5:3). Але будь-яке штучне стимулювання, навіть аскетичного характеру, дає стани, лише подібні до стану безсмертя, стану, коли людина переживає неможливість своєї смерті (У. Джеймс), стану, іменованого НЕМРИ (або АМРІ). Справжній стан НЕМРИ в складі натхнення приходить як компенсація за зусилля при звичайному житті людини в соціумі, коли людина відволікається перешкодами, але й повертається до творчого процесу (Б. М. Теплов). Тобто необхідне вольове зусилля, щоб прийшло те натхнення (Є. П. Ільїн), до складу якого входить стан НЕМРИ. Адже людині властивий надлишок спонукань (А. Гелен), і вона відволікається від наміченого шляху, проявляючи слабкість волі. Тому найкращий спосіб знаходження справжнього стану НЕМРИ – це рушити в намічену дорогу. У протоукраїнській релігії – це «В Ирій». Враження від цього шляху потім передаються в символічних формах, як це було відзначено в Ригведах. При цьому, незважаючи на суб’єктивність переживань, образи конкретного навколишнього світу не зникають. У самих символічних формах містицизму й мистецтва все ж жевріє образ предметного світу, що особливо проявляється в пластичних мистецтвах. Це свідчить про те, що повного зникнення принципу мімесису не відбувається. Предметний світ, а з ним і предметність людського образу, їхня видимість, з історичним рухом мистецтва від античності через ренесанс до сучасності насичуються змістовністю, розташовуючись ближче до мови поглядів і жестів (Ж. Дерріда) людини. Насичення змістовністю відбувається в процесі виникнення нового ставлення до дійсності, де крім буття набирає силу суверенітет (Ю. Хабермас) цього буття, вичленовуючись із буттєвої невизначеності.

Живі форми ніколи не залишали релігійну, містичну, езотеричну й естетичну картини світу. У них завжди був присутній предметний світ. Але це був не просто реальний предметний світ. Тут світ предметів є світом ідей. Під предметами малися на увазі ідеї. Зображений предметний світ  це зображений світ ідей, ідей, що передають найпотаємніше в людині. Зображується не просто зовнішній світ, а у формах зовнішнього світу описується внутрішній світ людини, зображується суб’єктивний ландшафт (Х. Ортега-і-Гассет). У цьому ландшафті присутня наївність як відсутність традиції (Х. Ортега-і-Гассет). Звільнення від застарілих традицій одухотворяє людину, дарує їй насолоду, чим і живе релігійно-містична, езотерико-естетична, а також релігійна свідомість у цілому; хоча самій релігійності і притаманна традиційність.

Звільнення від застарілих і віджилих традицій дарує людині оптимізм, поселяє в ній відчуття світу, яке хоче втілити художник і містик. Цей світ комфортний. Художник і містик відбивають у своїх творах комфортність і життєвість цього світу, втілюючи їх у символічних образах. Але ця комфортність і життєвість лише в окремих проявах. У цілому ж, у реаліях життя людина конфліктує зі світом. Світ її турбує, напружує, поселяє в ній почуття страху перед безмежністю. Це також передає й мистецтво. Адже все це (всі ці реалії) дає людині розгубленість, на тлі якої й висвічуються елементи, що одухотворяють, увічнюють окремі прояви зовнішнього світу, за допомогою яких художник і містик передають потаємні стани своєї душі, стани, у яких час перетворюється у вічність і відчувається безсмертя.

Якщо в мистецтві з’являється більше форм, позбавлених ознак предметності, і предметний світ стає фактично безпредметним, то це лише від того, що сам соціальний світ і світ людської душі ускладнюється й потребує для своєї передачі не безпосереднього копіювання зовнішнього, зовнішньо-предметного, а винаходу синтетичного образу, який вміщує багато предметів, що й розмиває конкретну предметність. Така тенденція, як винахід синтетичного образу, орієнтована й спрямована на звільнення від зовнішньої оболонки речей. Це звільнення існує через те, що естетичне саме по собі, чим воно й подібне з містичним і релігійним, це не просто евокація (або заклик) як елемент спілкування, це й «пробудження» від евокаційних впливів конкретики, помилкової конкретики, як їх зняття (Д. Лукач). „Пробудження” від евокаційних впливів, тобто від закликів, закликів помилкових, застарілих і неістотних, відбивається в людині також звільненням від усього дріб’язкового й незначного. Для такого пробудження потрібне закреслення застарілих ідей, усунення конкретних застарілих образів. Мистецтво, і взагалі естетичне, – це не просто мімесис як копіювання або просте відтворення навколишнього світу. Мистецтво – це пробудження від закликів, що копіюють і відтворюють навколишній світ, що відтворюють застаріле навколишнього світу. Мистецтво – це не копія, а зразок, що орієнтує на містичне й релігійне як внутрішній світ особливих станів людини, станів зразків, станів незмінних ідей-образів, а не мінливих ідей про об’єктивний світ. Мистецтво як естетичне вміщає в себе й релігійно-містичне, і езотеричне, де присутній не просто образ, а прототип-першообраз, який як релігійно-містичне начало до кінця не може бути виражений, як у цьому випадку виражений конкретний образ об’єктивного світу. В мистецтві ми зіштовхуємося не просто з образом, а з образом-символом, де відбувається збіг невираженості й вираженості прототипу-першообразу (О. Лосєв). Ось цей збіг і мобілізує сили людини, що в остаточному підсумку є метою естетичного, езотеричного, містичного й релігійного, та й взагалі метою всякого високого мистецтва. Тому прототип-першообраз як зразок – це не просто образ зовнішнього світу, а саме звільнення від зовнішнього світу, звільнення від зовнішньої оболонки речей у світ релігійно-містичного й трансцендентного. Там не мінливі ідеї об’єктивного світу, які науково відбиті, а незмінні ідеї-образи, що віддзеркалюють ідеальні стани людської душі, стани, що одухотворяють, надихають, мобілізують сили людини. Тут мобілізація сили і є метою естетичного, езотеричного, містичного, релігійного, метою всякого високого мистецтва. Тут мистецтво не просто відбиває предметний світ видимостей, а виражає незмінності ідей (Платон), тобто ідей-станів людської душі, а не ідей-концептів. Художник, в остаточному підсумку, відбиває те, що за видимостями. Але в той же час це відбиття не зводиться до суто суб’єктивного світу, чим часто грішить релігійно-містичне. Тут присутня ідея як стан людини, повторювана й в інших людях, тобто ідея-стан, об’єктивна, очищена від змінностей, які нагромаджує об’єктивна реальність і наукові ідеї, що відбивають цю реальність, наукові ідеї, які змінюються, тобто уточнюються, і спрямовані до міркувань про ці уточнення. Наукові ідеї відбиті в поняттях. Тоді як релігійно-містичне й естетичне віддзеркалені не в поняттях, а в символах, де зміст не особисте й не об’єктивно-узагальнено-соціальне, а надособисте, що вміщає в себе особливі, вищі переживання людини, у яких присутні й переживання неможливості смерті, тобто присутній стан НЕМРИ (або АМРІ) як стан зміненого сприйняття часу, що надихає й одухотворяє людину. Це надособисте вбирає в себе вже зміст, не тільки свідомо вкладений людиною, а зміст, що приходить до людини без свідомих зусиль і цілеспрямованої діяльності, без утилітарного як такого, але прийнятого людиною без попереднього зважування, а значить, без свідомо-цілеспрямованого, як альтернатива всього свідомо-завбачливого життя, яке може містити в собі помилкове, не істинне у своєму неврахуванні змін у навколишньому світі, тих змін, які ще не може помітити раціональне начало в людині й узагальнити це підмічене. Хоча інтуїтивний розум чуттєвої сфери на несвідомому рівні це вже помітив. Помітив і відбив у символах, символах багатозначних, що не дають зациклитися на чомусь одному, що не мають заповзятливості й підприємницької суєти, а містять справді релігійно-містичне й естетичне як істинно художнє, тобто альтернативне всякій суєтності духу, усякій суєтності, за якою тільки й проглядається цілеспрямовано підприємницьке, що шукає вигоди будь-якими шляхами. Таке позасуєтне дарує людині особливу насолоду, насолоду позачасовим, де перекручене реальне сприйняття часу, але відчувається й відсутність упередженого ставлення до світу. Упередженостей у людині нагромаджується маса через те, що світ раціоналізується, людина має розроблені системні уявлення про об’єктивну реальність, реальність, що змінюється й вимагає нових підходів раціонального. Але тут на передній план виходить раціональна потреба, потреба в раціональному як необхідному для виживання й процвітання, що в соціальному житті відбито потребою в науці. А мистецтво, у свою чергу, а також релігійно-містичне як різновид мистецтва перестають бути вищою потребою духу (Г. В. Ф. Гегель). Але це ще не означає, що мистецтво, а також релігія, езотерика й містика як різновиди практичного мистецтва, комерціалізуючись і поринаючи в суєтність заповзятливості й підприємницького духу, зникають. Сучасні священики забули, що Ісус Христос вигнав міняйл із храму. Але в людині є потреба мати альтернативу всякому раціонально-підприємницькому життю, тому підприємницькому життю, яке забуває найчастіше про більш широку проблему, що стосується всіх, усього світу, світу за межами конкретно часового, а значить, зверненого до вічного.

Естетичне, художнє, а значить і релігійно-містичне, оскільки художній досвід за своєю суттю досвід релігійний (В. Вейдле), несе в остаточному підсумку катарсис. Катарсис як очищення потрясінням, зворушенням – це не просте очищення від зайвих, застарілих, нежиттєвих і непотрібних закликів, суєтних евокацій, від упередженостей, не відповідних реаліям. Катарсис – це в цілому пробудження від евокаційних впливів, їх зняття (Д. Лукач). Катарсичне переживання взагалі – це результат впливу істинного релігійно-містичного ритуалу й істинного твору мистецтва (Д. Лукач). При цьому знімаються всякі заклики (евокації) при спілкуванні, і людина „пробуджується” від закличних (евокаційних) впливів оточуючих людей і соціуму в цілому. Досягається якесь розсіювання смислів (Р. Барт) або „пробудження” (Д. Лукач) через потрясіння, що очищує (катарсис), коли відбувається вибух (Р. Барт) від множинності смислів. І не просто від множинності смислів при впливі релігійно-містичного ритуалу або твору мистецтва, а коли в людині при подібних впливах здійснюється сама множинність смислів (Р. Барт). Множинність смислів, здійснена в людині, породжує потрясіння, що очищає, відбувається катарсис. І людина оновлюється. У цьому випадку відновлення – це відчуження в людині всього незначного, суєтного, відчуження й умирання в людській душі всього зайвого. При цьому людина відокремлює в собі персонажів, яких вона грає, і які є тимчасові. Тобто, повністю людина не перевтілюється. У ній залишається сакральне, незмінне, не перевтілюване, що не підкоряється ідеології персонажів, яких грає людина. Відчужуючись, людина нівелює в собі ідеї, ідеології, системи застарілі для її поведінки. Відчужуючись людина руйнує в собі все, навіяне культурою, але вже застаріле й таке, що потребує перегляду. Адже регулювати себе ефективно людина може, якщо сприймає новий стан речей, а не тільки наслідує найчастіше застарілі традиції, що навіюють і гіпнотизують людину старими зразками, що віджили своє. Відчужуючи щось у собі, людина не відчуває повного емоційного занурення у власні образи, не відчуває повного вживання й розчинення в собі сприйнятого. Відчужуючись, людина руйнує всякі ідеології, які вторгаються в неї через сприйняття творів мистецтва. Ідеології мають сугестивну силу й навіюють певні культурні установки. У мистецтві ж сугестивність може знижатись, тому що там присутнє сміхове начало і гра. Ігрова й сміхова єдність як певний комплекс не дає поринати й уживатися в образи, втрачаючи критичну свідомість. При цьому ігровий і сміховий комплекс всі звичні речі, відомі нам як освоєні, перетворює в якісь особливі для сприйняття, несподівані речі, що впадають в очі. Людина пориває стосунки зі своїми звичними уявленнями. Загальновідоме стає незвичайним (В. Б. Шкловський). Ігрове й сміхове „відсторонює” (В. Шкловський), подовжує довготу сприйняття речей, тому що людиною сприймаються не створені речі, а процес творення речей. У процесі сприйняття творення речей відновлюється істинний стан речей. Людина звикає до речей і перестає їх бачити. Ігрове й сміхове в комплексі оновлюють людину, повертають їй справжнє бачення речей, світу, виводять її з автоматизму і обновляють їй сприйняття, створюючи його нові способи. В остаточному підсумку, сприйняття людини виходить із автоматизму. Щоб передчувати більш правильно, більш істинно, необхідно увесь час звільняти своє сприйняття, свій чуттєвий світ від автоматизму, від упередженостей. Цим звільненням і займається релігія, містика, мистецтво. Це їхнє істинне завдання. Воно досягається діалогом, діалогічністю, суперечкою, пародією, всім тим, що несе множинність поглядів, занурюючи людину в невизначеність, закреслюючи монологічність як певну ідеологію шляхом переклику точок зору, шляхом гри й комізму, через символи. Адже останнє, тобто символи, „підривають” реальність, що безпосередньо сприймається, а також всякі окремі ситуації в житті людини (М. Еліаде), ведуть до домінанти емоційно-чуттєвої сфери й відторгають практичні цілі людини. Притому, це особлива емоційно-чуттєва сфера, що наповнюється піднесеним і сприяє тому, щоб людина глибше пізнавала саму себе у своїй неповторності й училася розуміти, зрештою, своє призначення. Ця емоційно-чуттєва височина, натхненність як обов’язкове містить у собі чистоту й строгість як відторгнення всього незначного. У цьому процесі відторгнення незначного, на якому б неусвідомленому рівні воно не перебувало в людині, обов’язково, певною мірою присутнє раціональне. Це проглядається й у релігії, і в містиці, і в мистецтві, на якому б надірраціональному рівні вони не були. Символічність релігії, містики й мистецтва присутня при передачі й демонструванні найбільш живих форм і образів. Притому передача й демонстрація цього обов’язково має елемент гри, іронії. Іронію можна побачити навіть у найсерйознішому релігійному ритуалізмі. Ритуалізм і влаштовується для здійснення перепаду серйозності й несерйозності як шокування. Релігійний ритуалізм, містика, мистецтво уникають фальші, але не позбавлені іронії, найчастіше в часовому оточенні ритуалізму (до й після ритуального дійства, наприклад) при перепадах.

Обов’язковим компонентом релігії, містики й мистецтва є трансценденція. Вона може бути прихованою, але обов’язково є присутньою. Тому художник і відхиляється від „натури”, коли малює. Адже він не збирається передати у своєму живописі те, що є в дійсності, справді документально копіюючи цю дійсність. Художник передає трансцендентне, те, що за дійсністю, переступаючи цю дійсність і привносячи вищі стани свого духу, коли цей дух відчуває себе безсмертним при трансформаціях відчуття часу. Передаючи трансцендентне, художник не тільки наближається до реальності, але антагоністично віддаляється від неї, іде проти неї, деформує й спотворює її. Художник зухвалий стосовно реальної дійсності. Адже він зображує інше ставлення до речей. Вимога передачі іншого взаємовідношення з речами підштовхує художника імпровізувати з реальною дійсністю, деформуючи її й наближаючись у своєму уявленні до передачі трансцендентних станів духу. Ці трансцендентні стани духу особливі, вищі, тимчасові на тлі повсякденного пильнування людини, відторгнутої від безпосереднього. І щоб передати ці стани, художник у своєму зображенні речей відхиляється від опису нашого звичайного життя. Він показує те, що за ним стоїть, за цим життям. Він показує справжнє. А точніше, показує приблизно справжнє, не до кінця пізнаване, винаходячи ті ж сконструйовані абстрактно-відвернені образи. Але і художник до кінця не вловлює реальність, винаходячи образи й імпровізуючи ними. По-справжньому й він не передає той стан реальності, який він пережив у своєму містичному перетворенні духу. Але своїми творами він все-таки наближається до передачі тієї реальності духу, яка прирівнюється до об’єктивної реальності, тієї об’єктивної реальності, яка завжди самодостатня, надлишкова в порівнянні з почуттям, винайденим й імпровізованим образом, а тим більше поняттям. Образи й поняття обмежують і не дають злитися зі справжньою реальністю, на яку орієнтують релігія, містика, мистецтво. Точніше, на яку вони намагаються вказати, на яку вони лише натякають. Релігійний діяч, містик, художник малюють лише схему, ідею в образах, винаходять ірреальне, наближаючи нас до реальності, наближаючи нас до того, що є насправді, насправді в наших вищих переживаннях і станах, а не в нижчих.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

Схожі:

План вступ Основні теорії походження людини Поява людини на території сучасної України Висновок
Відповіді на них можна знайти в будь-якій культурі як в давнину,так І нині. Проблема походження людини відноситься до так званих...

«Тиждень здорового способу життя»
Обладнання: комп’ютер, картон, книга «Біологія людини (8-9)», плакат «Внутрішні органи людини», ножиці, клей, фарби, пензлики, олівці,...

Вступ до мікробіології. Історія розвитку мікробіології. Морфологія мікроорганізмів
А сама мікробіоло­гія є основою для всіх клінічних та медико-профілактичних дисциплін, оскільки вона сприяє логічному сприйняттю...

Звіт про виконання районної програми розвитку освіти в Олександрійському...
Доступність до якісної освіти починається саме з дошкільної освіти, оскільки саме вона є базисом системного розвитку дитини, фундаментом...

Всеукраїнський студентський архів
Вона відбиває мету І прагнення суб'єкта, які становлять певну світоглядну систему. Світогляд одна із форм свідомості людини, невід'ємний...

Тема екологія: про що сповіщає на початку ХХІ ст. Цей термін?
В цих словах закладено багато глибинних смислів. Утім, безумовно одне. Вони окреслюють проблему відношення людини І світу. Образно...

Ця книга захищена авторським правом. Авторські права належать кія
Книга надається всім охочим друкувати та розповсюджувати її без будь яких обмежень

Книга: сторінки історії та розвитку (Замість вступу) Слово «книга»
...

Книга записів висновків І рекомендації
Книга для запису висновків І рекомендацій за наслідками внутрішкільного контролю є одним із обов’язкових атрибутів шкільної документації....

Васильківський навчально-виховний комплекс №1 ім. М. М. Коцюбинського...
Біологія – наука, яка допомагає розв’язати безліч проблем, навіть глобальних. Однією з таких глобальних проблем є екологія



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

b.lekciya.com.ua
Головна сторінка