Пошук по сайту


Книга зацікавить чимало читачів, оскільки вона торкається особистісних проблем людини

Книга зацікавить чимало читачів, оскільки вона торкається особистісних проблем людини

Сторінка1/27
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27


Михайло МУРАШКIН

Записи 2007 року

Дніпропетровськ

“СIЧ”

2010

УДК 081/082

ББК 94; я44

М91

У книзі "Записи 2007 року" Михайла Георгійовича Мурашкіна мова йде насамперед про ненаукову картину світу, тобто про релігію, містику, естетику. Видання може бути корисним тому, хто має цікавість до цих напрямків, а також - до різних мистецтв. Йдеться тут і про людину, яка протистоїть загрозам космосу і стверджує у собі особистість. Тема роботи дає можливість кожному читачеві відкрити щось для себе.

ISBN 978-966-511-374-7 © Мурашкiн М.Г., 2010
ПЕРЕДМОВА
"Записи 2007 року" Михайла Георгійовича Мурашкіна виходять після таких книг як "Записи 2000 года", "Записи 2001 года", "Записи 2002 года", "Записи 2003 года", "Записи 2004 року", "Записи 2005 года", "Записи 2006 года". Тобто "Записи 2007 року" - це восьма книга цієї серії.

Книга оформлена традиційно. На білому полі сторінок розта­шовуються тексти, які мають певний рівень естетичного. Тексти з низьким рівнем естетичного замкнуті в квадратні дужки. Тобто художні тексти безпосередньо написані на білих сторінках, а різно­го роду есеїстика і публіцистика замкнуті в квадратні дужки. Нехудожні тексти представлені "вставками", які замкнуті в квадратні дужки, що в цілому має вигляд вкраплень на загальному полотні художнього тексту.

До "Записів 2007 року" входять вірші, вірші у прозі, а також есеїстка та публіцистика, переважно на теми релігії і містицизму. Читач зрозуміє, що автор стосовно цих тем має певні чіткі уявлення. Він тут у пошуку загальних положень, притаманних усім релігіям. Наприкінці книги виписані певні положення, які зводяться до двох. Виконуючи їх, людина має шанс отримати Божественне. Ці положення для тіла і для Духу. Для тіла необхідно не вживати стимулюючих речовин, що дає можливість організму синтезувати свої стимулюючі речовини. Для Духу ж необхідна воля.

Напружена воля змінюється на натхнення, тобто на так звану „свою волю”, коли певна сила в людині творить. При цьому також синтезуються свої стимулюючі речовини і людина отримує Божественне.

Книга зацікавить чимало читачів, оскільки вона торкається особистісних проблем людини.
ПИСЬМО. 2007. БЕРЕЗЕНЬ.




Ми підіймаємось над собою.

Дивимось на свій Дух збоку.

Й Ирій нас поглинає.

З цього почалося усе. Деякі пішли за Ирієм на південь, відкіля прилітають ириці. Так трапилось переселення народу.

Але Ирій – це широке море, як стан Духу.

Кажуть, що як ще не було початку світу,

то ще не було Неба, ні Землі, Небесного і Земного,

а лишень було широке море.

Та це стан нашого Духу, з якого почались всі наші творіння.

Ми підіймаємось над собою.

Тоді ми і бачимо широке море в глибинах нашої душі.

I більш нікуди не йдемо. То - Ирій.

Ми не йдемо за своїми думками, які кличуть нас на південь, відкіля прилітають ириці. Ми не йдемо за своїми спонуканнями.

Ми маємо себе.





Ирій поглинув нас.

I…, тоді…

Широке море!

Широке море – це стан Духу людського, який попереду творчого акту.

Після цього йде створення людиною Неба і Землі, Небесного і Земного в її уявленнях.





Є певний стан, коли смерть предстає як неможливiсть.

То Ирiй!

В Ирiй, в Ирiй.

Вирiй, Вирiй, Вирiй…





В Ирiй, в Ирiй…

Туди, туди…

А ти вже там!

Ти що, не бачиш?





В Ирiй, в Ирiй…

Туди, туди…

Може, Ирiй вже є, вже є?

То шепочуть i Див, i Лада.

Ирiй є!

Там i їх нема.

Змiна там; змiна тут; I – всюди.





Я що побачу?

В тім раю стою!

Що розповім?

А все вже є на свiтi!





Все, що зі мною сталося,

Все, що зі мною не те,

Все в моїм серці почалося, -

Пісня моя про те.

Про те мої думи, туга,

Це – моя доля друга.





[ПИСЬМО. 2007. КВIТЕНЬ.]




[Наукова картина світу фіксує повторюваності, установлюючи тим самим закономірності цих повторюваностей, перетворюючи їх у сталості як закони, об’єктивні закони, незалежні від людини, її волі. Спираючись на ці повторювані закономірності, що мають характер сталості закону, людина може далі передбачати. Із всіх наукових теорій, присвячених якійсь одній проблемі, та теорія більш істинна, яка далі передбачає. Теорія, що увібрала більше істинності про світ, краще передбачає (В. Ньютон–Сміт). А це необхідно людині за самою її природою. Адже людина за своєю природою – істота завбачлива (А. Гелен). Від цього вся поведінка людини згодом стала передбачливою, спрямованою на майбутнє (А. Гелен). У цьому першим помічником людини є наука і її наукова картина світу, що оперує об’єктивними закономірностями, які не залежать від самої людини, але дають їй можливість виживати в суворих нелюдських умовах природи. Однак ця можливість пов’язана з теперішнім моментом, коли людина використовує відкриті нею закони природи для перевлаштування навколишнього середовища. Ця можливість виживати може мало стосуватися майбутнього. Адже наука відкриває такі закономірності, які не дають можливості для виживання, а вселяють у людину фактично абсолютний песимізм. Наприклад, закономірність щодо розвитку Сонця й Сонячної системи. П’ять мільярдів років тому виникло Сонце. Зараз воно на середині часу свого існування. Через наступні п’ять мільярдів років воно, віддавши свою енергію випромінювання в космічний простір, згасне й зникне зовсім. Конструюючи ж наукову картину світу, стає зрозуміло, що зі зникненням Сонця зникне все живе на Землі, у тому числі й людина як жива істота. Адже все живе, включаючи людину, існує за рахунок енергії Сонця. Наприклад, енергія Сонця, потрапляючи на зелені листки рослин, за рахунок хлорофілу, що міститься в листках цих рослин, від чого листки мають зелений колір, перетворюється в цукри – складні органічні речовини. Саме цукри й акумулюють у собі цю енергію Сонця. Людина, з’їдаючи ці цукри рослин, одержує дозу енергії, за рахунок якої вона живе. Тому, якщо не буде енергії Сонця, то не буде зелених рослин, а значить, не буде й людини, що живиться їх енергією. Без енергії Сонця всяке життя припиниться. Це досить песимістична ситуація, яку своїми передбаченнями малює наукова картина світу, однозначними передбаченнями, що спираються на відкриті об’єктивні закономірності.

Наукова картина світу не надихає. Навпаки, вона давить людину своїми об’єктивними законами, які людина не може обійти, змінити, які від неї не залежать. Ці бездушні закони природи нависають над людиною споконвічно як дамоклів меч, і найчастіше вона впадає у відчай через безвихідність ситуацій. Однак людина – завбачлива істота. Вона інтуїтивно відчуває, чим може закінчитися песимістичне положення, що нагнітає стресову ситуацію. Тому, перекручуючи закономірності об’єктивної реальності, малює собі ненаукову, казкову, фантастичну картину світу, яка відкриває й конструює додаткові можливості вижити й процвітати в майбутньому. Цим людина надихається й одухотворяється, знімаючи крайнощі свого стресового стану і нормалізуючи тим самим свій гомеостаз. Цей стресовий стан по суті є невід’ємною частиною існування людини. Адже світ більший за неї, у мільярди мільярдів разiв більший, у нескінченні мільярди разів більший і потужніший. Людина – істота, залежна від усіляких об’єктивностей. Протягом усього існування вона жила під загрозою природних катаклізмів (землетруси, виверження вулканів, морські бурі, цунамі, лісові пожежі, повені). У ХХI столітті все яскравіше постає реальність космічної загрози. Це метеорити, астероїди, комети, здатні стерти з лиця Землі все, здатні знищити Землю як планету.

Перекручуючи й перевертаючи об’єктивну реальність, людина конструює й відкриває для себе додаткові можливості, які надихають її, одухотворяють або просто піднімають настрій, тому що в цьому процесі реконструкції об’єктивної реальності виникає світлий сум (Е.П. Iльїн), і навіть печаль світла (О. С. Пушкін). „Печаль моя світла”, – говорить О. С. Пушкін. Така просвітленість духу, таке його перетворення, що в остаточному підсумку одухотворяє й надихає людину, – результат ненаукової картини світу; картини, створенням якої зайняті релігія, містика, езотерика, естетика, художній світ мистецтва.

Ненаукова картина світу – релігійно-містична, естетична, художня, – оперуючи чуттєвим рівнем людини, відкриває можливості для опису тих її станів, які дійсно виникли й пережиті нею як переживання неможливості смерті (У. Джеймс), що також людину надихає. Адже людина усвідомлює свою смертність як об’єктивну реальність. Це усвідомлення як страх смерті з’являється в людини разом з виникненням у неї самосвідомості, десь в п’ятнадцять років (Дідьє Жюліа). Це результат і опосередкування людського життя. Адже сфера безпосередності зруйнована в людині (А. Гелен). Крім цього людина наділена надлишком спонукань (А. Гелен), які часто ставлять її в ситуацію неузгодженості її „треба” і „хочеться”, через що людина втрачає цілісність. А це додатково погіршує становище: людина відчуває страх смерті, поринає в атмосферу безвихідності через те, що не володіє собою, не може знайти себе, знайти свою справжню природу, де „треба” і „хочеться” злиті воєдино, а не розузгоджені. Однак у людині закладені природою й компенсаторні реакції на страх смерті й на надлишок спонукань, і проявляються вони в переживанні неможливості смерті (У. Джеймс), переживанні стану НЕМРИ (або АМРІ). Адже в стані НЕМРИ в людині відмирає все наносне, незначне, застаріле, віджиле, те, що сковує, заважає, відмирає настільки, що людина переживає зникнення своєї особистості (У. Джеймс). Ненаукова картина світу, оперуючи образно-символічними засобами, здатна описувати подібні стани (У. Джеймс, К. Ламонт, Кен Уілбер, Р. М. Бекк, П. Рассел, К. Ясперс, С. Гроф, Дж. Хеліфакс, Франклін Меррелл-Вольф, В. В. Налімов, Д. Кришнамурті), які також одухотворяють людину.

У ненауковій картині світу, крім релігії й містики (а також міфології й езотерики), важливе положення займає естетика, художня діяльність людини. Естетика – це філософська дисципліна, що вивчає природу виражальних форм реальності, виражальних форм, що одухотворяють можливостями майбутніх становлень (М. Г. Мурашкін). Виражальні форми віддзеркалюють головне й руйнують у людині другорядне, руйнують своєю багатозначністю.

Необхідно відзначити, що якщо наукова картина світу однозначна, постійно з’ясовує істину, наближаючись до справжності об’єктивної реальності, то ненаукова картина світу багатозначна. Людина як особистість губиться в цих багатозначностях, втрачаючи тим самим упередженості, застарілі установки, що віджили внаслідок життєвої ситуації, що змінилися, нівелюючи особисті суб’єктивні істини як помилкове, другорядне, незначне, несуттєве, що заважає по-новому дивитися на змінений світ.]





[Буття релігійно-містичного й естетичного в ненауковій картині світу. Якщо залишити осторонь практичний бік життя, то у своїй повсякденності людина споконвічно релігійно-містична й естетична істота, через що вона злита з об’єктивною реальністю (точніше, злита тимчасово, у певні моменти свого існування), злита з навколишнім світом. У ці моменти людина відчуває спорідненість з оточенням (вона і безпосередня, і опосередкована своїм образом-переживанням одночасно). Цей навколишній світ у людині спонтанно й випадково розкриває себе, розкриває свою сутність у багатозначних символах і образах. Вони спонукують людину концентрувати їх у розумові схеми й структури, тим самим абстрагуючись у науковій діяльності, а потім уже й у безпосередній практичній діяльності, втілюючись у реаліях перевлаштування світу.

Людина споконвічно злита з навколишніми речами зовнішнього світу, як з природним. Це природне в людині є точкою відліку для наукового абстрагування й перетворення в мовні форми. Природне в людині творить саму людину, одухотворяє її, запалює й надихає своїми випадковостями як можливостями, що закінчується в людині орієнтиром на розумне, тобто на необхідність зберігатися, залишатися, зберігаючи свій гомеостаз як сталість свого внутрішнього середовища, і в остаточному підсумку втілювати ці тенденції в практичних орієнтаціях з перетворення навколишнього світу.

Релігійно-містичне й естетичне, що в цьому випадку є синонімами, у людині споконвічні як випадковості. Не споконвічна особистісна сфера, де царює індивідуальність, створена соціальними установками й тілесними потребами. Але одвічна надособистісна сфера, коли проявляються ідеальні стани людського духу, стани, які фіксує релігійно-містична (а також езотерична) й естетична (тобто художня) культура.

Звичайно людина йде на компроміс, проявляє слабкості й не виконує того, що встановила як розумне своїм розумом, через свої тілесні потреби або пристосувальні соціальні установки. Але людина переживає й ідеальні стани свого духу, коли все намічене реалізується в реальності. Ці стани супроводжуються переживанням неможливості смерті (У. Джеймс) і йменуються як НЕМРИ (або АМРІ). Це надособистісні стани. Тому релігійно-містичне, езотеричне й естетичне начала говорять не про автора твору мистецтва або релігійного священнодійства з його тілесними потребами й соціальними пристосувальними установками, а про надособистісні стани автора. Тому у творах мистецтва, а також творах видатних містиків говориться про якусь силу, силу, яка рухає сам творчий процес, про якусь анонімну силу, що містики йменують як „ЦЕ”, „ВОНО”. Перед цією силою особиста творча воля містика й художника залишається осторонь. Сам же містик або художник опиняється під владою випадку, коли невідома сила, якийсь примус (Ян Парандовський) творить. Сам твір мистецтва як релігійно-містичне й художнє священнодійство нав’язується авторові, примушує його творити, водить його рукою, коли він пише (Ян Парандовський), „вручається” авторові звідкись ззовні (К. Ясперс). Автор же в такій ситуації лише споглядає й дивується тому, що з ним відбувається. Адже священнодійство автора несе в собі те, чому він сам чинить опiр. Виникає священнодійство всупереч тому, чого хоче сам автор як особистість зі своїми тілесними потребами й соціально-пристосувальними установками конформістського характеру. У такому випадку автор безвладний. Ним керує таємний потік думок і образів, що прийшли всупереч його особистим намірам. Цей таємний потік думок і образів випливає зі стану, що їм передує, стану спокою й безмовності, який супроводжується переживанням неможливості смерті й іменується НЕМРИ (або АМРІ). Автор у такому випадку лише кориться й наслідує далекі йому думки й образи, але думки й образи, які вище нього, які володіють ним (К. Юнг) і виникають із сакрального спокою й безмовності пережитого як неможливість смерті (У. Джеймс). Цей сакральний спокій і безмовність не просто несвідоме й підсвідоме людини. Це надсвідоме, що несе надособисте, сакрально-священне, у якому зливаються воєдино релігійно-містична й естетична культури, що до кінця не усвідомлюється самим автором релігійно-містичного й естетичного священнодійства. Цей сакральний спокій і безмовність як надособисте вказують на відсутність значущості особистого змісту творчості. Особистісне регресує в релігійно-містичній і художній творчості. Разом з ним регресує багато свідомого, але незначного. З регресом свідомих функцій у людині спливає інфантильне й архаїчне, спливає та архаїка, яка несе в собі якраз значуще як надособисте. Інфантильне й архаїчне (К. Юнг) може бути значущим у людині, оскільки воно зберігає можливість уявляти ті чи інші феномени. Можливість уявляти сама собою вже ставить певні межі тим чи іншим «разючим фантазіям». Тим самим можливість уявляти нівелює діяльність уяви, уяви зайвої, нежиттєвої, незначущої й незначної, чим і цінна сама собою як релігійно-містичне й естетичне в культурі людини, допомагаючи цій людині вижити, позбавивши її від деструктивних зайвих навантажень. Та що людині? Допомагаючи вижити цілим людським колективам, які відкидають усе незначне. Одного разу релігійний містик або художник відкриває в загальновизнаних принципах їх незначність і другорядність. Ті чи інші принципи й культурні канони стають неважливими й відбувається відхилення від них. Надалі сама сутність діяльності містика або художника – це передати своїми діяннями позитивну сторону відхилень від культурного канону, відхилень, які приносять вищі духовні стани. Адже крім об’єктивного містик і художник своїми діяннями передають і свій по-справжньому непередаваний суб’єктивний світ, світ, який супроводжує творчий процес своїми екстатично позитивними емоціями, що мають теж свій зміст, зміст, що зливає містика й художника з універсумом світу, а не відторгає його, як це відбувається в абстракціях науки. При цьому злиття відбувається стихійно, що будить життєву енергію, кличе жити, спонукає до життя. Раціональне в людині стає в рівноважне відношення до безпосереднього. І це життєво, ціннісно саме по собі. Тому це коректує культурні канони, прийняті соціумом, канони, що навіть здатні правильно відбивати об’єктивну реальність, але відсторонюються від неї, відчужуються, втрачаючи при цьому позитивні емоційні вливання, що пробуджують у людині енергії, виходячи за рамки вже відомого, наїждженого. Незацікавленість і неутилітарність (І. Кант) ламають це наїжджене своїм уливанням у людину нових сил, від чого й відбувається потрясіння серця (В. Дільтей). Захоплюючі ефекти мистецтва зворушують, викликають у людині значні зміни, що є невід’ємною частиною релігійного, містичного, езотеричного й естетичного. Без зворушення, а точніше, без зворушення, що очищає, тобто без катарсису, що змінює стан свідомості людини, релігійного, містичного, езотеричного й естетичного не існує. Цього зворушення домагаються шляхом трансформування об’єктивної реальності, її деформації, перекручування, шляхом перебільшення або зменшення, у процесі створення багатозначних символічних образів, які й впливають на психіку людини, викликаючи ті чи інші ефекти, а точніше викликаючи ефект заспокійливої таблетки, знімаючи становище крайності. Наприклад, ідея переселення душ. Ця ідея й релігійна, і містична, і езотерична, і естетична. Це не помилкова ідея, це ідея-символ, ідея-заспокійлива таблетка. Перекручені уявлення є заспокійливим. З них виткано все естетичне, все казкове. Міркуючи так, можна дійти висновку про те, що взагалі не існує помилкових ідей. Просто ідеї, які перестають відбивати дійсно об’єктивну реальність, стають будівельним матеріалом для нових побудов, стають багатозначними символами, що хвилюють душу, зворушують, очищають. Наприклад, ідеї про те, що Земля не кругла, а квадратна, що вже порушує наукову картину світу, або що вона плоска, про що говорить донаукова картина світу. Наукова картина світу не дає влади над об’єктивною реальністю. Вона вимагає прийняти реалії. А ненаукова картина світу, тобто релігійна, містична, езотерична, естетична, демонструє владу безмежно вільної особистості над світом об’єктивної реальності (В. Гаузенштейн), що надихає, одухотворяє, вливає в людину додаткові сили шляхом зворушення, яке очищає, тобто катарсису. Це відбувається за рахунок очищення від усякої життєвої залежності (В. Воррінгер), викристалізовування людиною в собі станів, пережитих як надприродні, надтілесні, станів неможливості смерті, або стану НЕМРИ (або АМРІ) як абсолютної цінності. Тому містик і художник не зображують зовнішній світ образів по-справжньому, не просто захоплюються навколишнім, а беруть лише окремі прояви зовнішнього світу, концентруючи зовнішні образи у свого роду абстрактні форми. Особливо яскраво подібні технології проявляються в безпредметному живописі, коли спостерігається на перший погляд розмазаність. Але це не розмазаність. Це концентрація образів. Адже тут ми бачимо не просто розмазаність, а розмазаність за формою людини або предмета (К. Малевич). Тому повністю образ не зникає з очей, не переходить у повну абстракцію. Не відбувається повного відходу від живих форм, не пускається в непам’ять принцип мімесису, особливо характерний для пластичних мистецтв. Передаючи свій внутрішній стан душі за допомогою концентрації вихоплених з реальності образів, містик і художник не поривають із живим життям, не умертвляють пульсуюче життя. Адже в міметичних образах наслідування живе наївність, так необхідна для відторгнення тих станів людини, які орієнтуються на реалії світу, відходячи від станів «не від світу цього», від станів, де порушена реальність часу й воскресає вічність, почуття безсмертя, стан НЕМРИ (або АМРІ).
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   27

поділитися в соціальних мережах



Схожі:

План вступ Основні теорії походження людини Поява людини на території сучасної України Висновок
Відповіді на них можна знайти в будь-якій культурі як в давнину,так І нині. Проблема походження людини відноситься до так званих...

«Тиждень здорового способу життя»
Обладнання: комп’ютер, картон, книга «Біологія людини (8-9)», плакат «Внутрішні органи людини», ножиці, клей, фарби, пензлики, олівці,...

Вступ до мікробіології. Історія розвитку мікробіології. Морфологія мікроорганізмів
А сама мікробіоло­гія є основою для всіх клінічних та медико-профілактичних дисциплін, оскільки вона сприяє логічному сприйняттю...

Звіт про виконання районної програми розвитку освіти в Олександрійському...
Доступність до якісної освіти починається саме з дошкільної освіти, оскільки саме вона є базисом системного розвитку дитини, фундаментом...

Всеукраїнський студентський архів
Вона відбиває мету І прагнення суб'єкта, які становлять певну світоглядну систему. Світогляд одна із форм свідомості людини, невід'ємний...

Тема екологія: про що сповіщає на початку ХХІ ст. Цей термін?
В цих словах закладено багато глибинних смислів. Утім, безумовно одне. Вони окреслюють проблему відношення людини І світу. Образно...

Ця книга захищена авторським правом. Авторські права належать кія
Книга надається всім охочим друкувати та розповсюджувати її без будь яких обмежень

Книга: сторінки історії та розвитку (Замість вступу) Слово «книга»
...

Книга записів висновків І рекомендації
Книга для запису висновків І рекомендацій за наслідками внутрішкільного контролю є одним із обов’язкових атрибутів шкільної документації....

Васильківський навчально-виховний комплекс №1 ім. М. М. Коцюбинського...
Біологія – наука, яка допомагає розв’язати безліч проблем, навіть глобальних. Однією з таких глобальних проблем є екологія



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

b.lekciya.com.ua
Головна сторінка