Пошук по сайту


Екологічне сільське господарство: глобальна ніша України чи чергова ефемерна надія?

Екологічне сільське господарство: глобальна ніша України чи чергова ефемерна надія?

Галас Дмитро Васильович – студент IV курсу

факультету “Міжнародного бізнесу та

міжнародної економіки”

доц. Іваницький О.М. – науковий керівник

Закарпатський державний університет

Екологічне сільське господарство: глобальна ніша України чи чергова ефемерна надія?

Той фермер, який знекровлює землю і залишає її своїм дітям зовсім нікчемною, є жалюгідною істотою. Добрим фермером є той, хто перетворив свою землю в джерело свого добробуту і забезпечення освіти своїх дітей, хто залишає землю їм у спадок у кращому стані, ніж сам її отримав. Те ж саме, на мій погляд, повинно відноситися і до держави.
Теодор Рузвельт, президент США 1901-1910


За роки незалежності України відбулося багато змін як у розвитку економіки, так і в сільському господарстві, її провідній галузі. Ці зміни можна оцінити по-різному, але головним є інше, - ніщо не стоїть на місці, усе змінюється, на противагу старим технологіям прийшли нові, виведено багато досі не знаних сортів сільськогосподарських культур, знайдені нові засоби боротьби зі шкідниками та бур’янами, розроблені методики по підвищенню урожайності культур тощо. Іншими словами, сільське господарство нашої держави поступово еволюціонує використовуючи вітчизняні та світові досягнення науки та техніки.[9] Отже, мета цієї роботи - вивчення проблем поширення екологічного землеробства в Україні.

Основні напрямки роботи:

  1. вивчити аспекти відмінності в екологічних та традиційних господарствах;

  2. встановити роль екологічного господарства вУкраїні;

  3. з’ясувати систему начислення до екологічних господарств;

  4. з’ясувати причини і цілі виникнення екологічних господарств;

  5. з’ясувати головні проблеми екологічного господарства;

  6. встановити перспективи запровадження екологічного землеробства

Обєктом дослідження є екологічне сільське господарство.

У роботі як основу дослідження використано діалектний метод наукового пізнання, а також загальнонаукові методи дослідження: метод історичного і логічного аналізу,структурний метод, системний і порівняльний методи.

Хронологічні рамки даного дослідження, з огляду на вибір теми, автор визначив 1990-2009 рр., так як в 1990 році почалося розширення екологічного господарства. Однак головний акцент приділяється аналізу подій останніх 4-5 років – періоду найбільш інтенсивних змін в екологічному сільському господарстві.

Джерельною базою для написання роботи стали публікації деяких вчених; але зважаючи на недостатнє володіння навичками системного аналізу, та розголість досліджувальної тематики, автор використовує також підручники, посібники, інтернет-статті.

Практична цінність роботи вбачається в першу чергу в тому, що її написання дозволило систематизувати знання зокрема по даній темі. Звичайно робота ні в якому разі не претендує на вичерпність, оскільки в ході опрацювання матеріальної бази автор мав певні труднощі в добірці нових монографій по даному питанню. Хоча деякі сторони цієї теми, безперечно, потребують подальшого докладного висвітлення в працях майбутніх дослідників.

Отже що таке екологічне сільське господарство? Перш ніж дати відповідь на це питання потрібно сказати що таке традиційне (інтенсивне) сільське господарство.

Сільське господарство-одна з основних галузей матеріального виробництва, в якій члени суспільства займаються вирощуванням корисних рослин і розведенням тварин з метою одержання харчових продуктів та деяких видів сировини для промисловості.

Щоб забезпечити населення продуктами харчування на протязі багатьох років а особливо коли Україна знаходилась у складі СРСР велась інтенсифікація землеробства хоча воно розвивалось здебільшого екстенсивним шляхом, головним чином ,за рахунок розширення посівних площ і збільшення поголів’я тварин.

Наслідки такої політики загально відомі – через неможливість забезпечити належний рівень ведення рослинництва врожайність і продуктивність тварин залишалися низькими і нестабільними за роками, а витратні показники на виробництво продукції були надто високими.

Навіть незначне підвищення врожайності сільськогосподарських культур потребує колосальних вкладень енергії, матеріалізованої в машинах, добривах, пестицидах, системах зрошення. Є дані про те, що для поширення євро-американської моделі інтенсифікованого сільськогосподарського виробництва потрібно було б витратити близько 80% світового виробництва енергії.

Але не тільки, і навіть не стільки, дефіцит енергії викликає критичне відношення багатьох дослідників до інтенсифікації землеробства. Аналіз даних з цього приводу свідчить, що уразлива сама стратегія всеохоплюючої інтенсифікації землеробства. Все більш очевидні як ресурсні так і особливо екологічні обмеження такої стратегії. При техногенному підході до інтенсифікації землеробства довкілля, як правило, забруднюється токсичними речовинами, різко підвищується ерозія ґрунтів, значно зменшується видова різноманітність корисної флори та фауни, збільшується небезпека масового ураження агроценозів хворобами і шкідниками.

Оскільки перевага надається вузькоспеціалізованим агроекосистемам, зменшується їхня здатність щодо підтримання екологічної рівноваги за рахунок механізмів саморегуляції. Внаслідок цього зростає екологічна й генетична ураженість посівів, потреба застосування у більших масштабах засобів хімічного захисту рослин. Це неминуче посилює процес руйнування механізмів самооновлення природних ландшафтів.

Негативні наслідки інтенсифікації землеробства зумовили пошук альтернативних систем землеробства у країнах Західної Європи та США. Уже понад 20 років проводяться наукові дослідження з цієї проблеми, повільно, але неухильно розширюються масштаби практичного застосування альтернативного землеробства. [2,178-180]

Екологічне сільське господарство — нова тенденція у світовій економіці. Вона виникла на противагу інтенсивним агротехнологіям, посиленому застосуванню хімічних добрив, пестицидів, гербіцидів, а також генній інженерії. Виникає запитання: чи є різниця між, наприклад, “органічним”, “екологічним” та “біологічним” землеробством? Тобто наскільки коректні використання термінів “екологічний” або “біологічний”, коли ми говоримо про таку систему сільськогосподарського виробництва, як органічне сільське господарство?

Органічне сільське господарство є толерантним до навколишнього середовища й базується на принципах екології — науки про навколишнє середовище, та глибинних законах біології — сукупності наук про живу природу. Тому можна стверджувати, що органічне сільське господарство за своєю суттю є й екологічним і біологічним одночасно. Тож використання термінів “екологічний” та “біологічний” не суперечить здоровому глузду й регуляторним директивним документам ЄС, коли йдеться про органічне сільське господарство. Плутанина виникає тоді, коли слова “екологічний” та “біологічний” або скорочено: еко- та біо- — використовують для позначення інших (відмінних від органічного) способів агровиробництва та їхньої продукції, приміром, маловитратного сталого землеробства або біоінтенсивного міні-землеробства. Сільськогосподарська продукція та продукти харчування, отримані за цими технологіями, не є “органічними”. Тому таке “вільне” використання термінів є ознакою або неосвіченості, або недобросовісної конкуренції й дискредитує органічну продукцію та обдурює покупців. Особливістю справжніх органічних продуктів є те, що в їхній назві ніколи не використовують нічого на зразок “еко-” чи “біо-”. Тому якщо споживач побачить на полицях магазинів “екомолоко” або “біойогурт”, він повинен знати, що ця продукція не має ніякого відношення до органічних продуктів харчування.

Окремо слід сказати про таке стійке словосполучення, як “екологічно чистий”. Цей вираз нині широко використовують як пересічні громадяни, так і науковці та держслужбовці. При цьому “екологічно чистими” можуть називати як окремі території, технології та способи виробництва, так і різноманітну продукцію промисловості або продукти харчування. Залежно від контексту, в цей вираз вкладають різний зміст: прив’язка до певної території, яка має покращені екологічні властивості (передусім — відсутність забруднення); вказівка на безпечність продукції для навколишнього середовища; підкреслення підвищеної споживчої якості продукції для встановлення вищої ціни. [4]

За визначенням Міжнародної федерації органічного сільськогосподарського руху (IFOAM) Органічне сільське господарство - виробнича система, що підтримує здоров'я ґрунтів, екосистем і людей. Воно залежить від екологічних процесів, біологічної різноманітності та природних циклів, характерних для місцевих умов, при цьому у никається використання шкідливих ресурсів, які викликають несприятливі наслідки. Органічне сільське господарство поєднує в собі традиції, нововведення та науку з метою покращення стану навколишнього середовища та сприяння розвитку справедливих взаємовідносин і належного рівня життя для всього вищезазначеного.[10] Це виробництво почало розвиток у різних країнах. Початок сучасного екологічного сільського господарства в світі був введений у 1920-х рр., хоча більш докладніше практичну зацікавленість цими ідеями примітили з 1960 р. У 1972 році була створена Міжнародна Федерація руху органічного сільського господарства (IFOAM), яка працює, створюючи зразкове стандарти світового екологічного сільського господарства. Розвиток екологічного господарства може бути відмічено збільшенням кількістю членів IFOAM. Почавши з 5 членів, з трьох континентів, зараз нараховується до 100 членів (за 15 років) з 25 держав по усіх континентах. З 1970 року виробництво екологічних продуктів почало швидко зростати. За останній час IFOAM нараховує близько 500 організацій в більше 100 державах.[3,32].

Згідно з офіційною точкою зору IFOАМ [11] виробництво та переробка органічної продукції ґрунтується на багатьох принципах, серед яких неможливо виділити пріоритетні, бо всі вони однаково важливі. Такими принципами є:

  • виробництво високоякісного продовольства, сировини та інших продуктів у достатній кількості;

  • узгодження виконання робіт у системі виробництва з природними циклами та живими системами ґрунтів, рослинного і тваринного світу;

  • визнання більш широкого соціального й екологічного впливу поза та в межах системи органічного виробництва і переробки;

  • збереження та покращення родючості та біологічної активності ґрунтів за допомогою місцевих культурних, біологічних і механічних методів замість використання зовнішніх факторів виробництва (ресурсів);

  • збереження агро- та біорізноманіття в господарствах та їх оточенні шляхом використання сталої системи виробництва і захист живої природи;

  • сприяння відповідальному використанню та збереженню водних ресурсів з усіма їх живими організмами;

  • використання в системах виробництва та переробки, наскільки це можливо, відновлюваних ресурсів, запобігання їх втратам і забрудненню;

  • стимулювання місцевого й регіонального виробництва та руху продукції до споживачів;

  • створення гармонійного балансу між виробництвом рослинної продукції та тваринництвом;

  • забезпечення таких умов утримання, в яких свійські тварини виявляють природну поведінку;

  • використання пакувальних матеріалів, які підлягають реутилізації або розкладаються біологічним шляхом;

  • забезпечення кожному зайнятому працівникові в органічному землеробстві та переробці його продукції рівня якості життя, який задовольняє вимогам здорового й безпечного середовища;

  • спрямованість на встановлення соціально-орієнтованого ланцюга „виробництво-переробка-реалізація" з дотриманням екологічних вимог;

  • визнання важливості й необхідності вивчення місцевого досвіду та традиційних форм господарювання.

Результатом органічного виробництва є екологічна чиста продукція, вільна від ГМО та невластивих продуктам харчування хімічних елементів. Ідея органічного землеробства є популярною у багатьох країнах світу, зокрема у Європі

В Європі є економічний розвиток у всіх можливих сферах, в тому числі і в сільському господарстві. В даний час для пожвавлення європейської економіки може стати фактор розвитку сертифікованому екологічного сільського господарства і реалізація його продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках. Для цього на даний час в Європі є всі необхідні умови.

Але потрібно акцентувати, що більшість європейських авторів досліджують лише технологічні аспекти екологічного господарства, в той час, коли економічний бік ще зовсім мало досліджений. Можливо, це і є основна причина того, що кількість екологічних господарств і сертифікованих земельних площ так мало в порівнянні з деякими розвинутими європейськими країнами. До цих пір ринок екологічних продуктів майже не був досліджений, не вистачає даних про результат екологічного господарства. За останні десятиліття в Європі у сільському господарстві використовують все більше хімічних речовин. Так була індустрийована рослинність і тваринність, їх розвиток, тому і змінилися властивості. Так вдосконалюючи рослинний і тваринний світ в природі зменшується кількість існуючих мікро та макроорганізмів, змінюється структура ґрунтів, забруднюються поверхневі та підземні води. Якщо 30 років тому на Заході було актуально досягнути більшу кількість продукції, так на сьогодні важливо отримати екологічно якісну продукцію. Так у всьому світі шукають шляхи в сільському господарстві , які б допомогли запобігти пошкодження природи та продукції. По цьому питанню за останні роки зменшилась кількість використання синтетичних речовин.

Кожний рік екологічні продукти отримують все більшу популярність в Європі і у всьому світі. Самим великим, у світовому масштабі, ринок екологічних продуктів спостерігається в таких країнах : ЄС, США, Японія. А як щодо України? Першочерговим завданням для забезпечення впровадження органічного землеробства в Україні було визнано опрацювання відповідної законодавчої та нормативної бази, максимально інтегрованої до норм і стандартів ЄС та IFOAM.

Проблема біологізації аграрного виробництва, як невід’ємної складової агросфери, в нашій країні ще донедавна розглядалася тільки з позиції екологічно безпечного використання, насамперед, засобів хімізації. За сучасних умов значно зростає роль біологічних факторів.

В Україні здійснюється вимушений, стихійний перехід на біологічне землеробство з недотриманням основних його принципів: досягнення бездефіцитного балансу органічної речовини і біогенних елементів, дотримання науково обґрунтованих сівозмін, ґрунтозахисних технологій обробітку ґрунту, і.т.д. За таких умов виснажуються ґрунти і погіршуються їхні фізико-хімічні властивості, зменшується продуктивність агроекосистем і погіршується якість продукції.[1]

Щоб перейти Українським господарствам до екологічного сільського виробництва потрібно:

  1. Включення в сівозмін бобових багаторічних трав, які здатні накопичити в своїй біомасі 200-300 кг/га азоту, а також однорічні бобові культури, які спроможні накопичити 60-100 кг/га біологічного азоту. Насичення сівозмін культурами – азотфіксаторами до 20-30% дозволяє на 25-30% зменшити норми внесення азотних добрив;

  2. Внесення органічних добрив з розрахунку на бездефіцитний баланс гумусу. Крім твердого гною, це компости, солома, сапропелі, рідкий гній, пташиний послід, торф, зелене добриво тощо;

  3. Кількість внесених мінеральних добрив повинна компенсувати винос поживних речовин з урожаєм. Дози їх мають відповідати принципу розумної достатності;

  4. Зменшення доз азотних добрив як основного джерела накопичення нітратів у продукції шляхом нітрогенізації насіння ризоторфіном;

  5. Роздрібне та локальне внесення добрив, особливо азотних, що значно зменшує їх еколого- токсикологічний ефект;

  6. Грунтоохоронний обробіток земель, який запобігає їх деградації та втраті гумусу, мінеральних сполук з продуктами ерозії;

  7. Покращення матеріально-технічної бази, пов’язаних із внесенням туків;

  8. Підвищення загальної культури землеробства;

  9. Вдосконалення асортименту і якості мінеральних добрив;

  10. Виробництво безбаластних висококонцентрованих добрив, які не містять важких металів та інших токсикантів;

  11. Виробництво добрив, які включають макро- та мікроелементи, стимулятори росту рослин, інгібітори нітрифікації тощо, які задовольняли б потреби рослин у комплексі;

  12. Створення мінеральних добрив пролонгованої дії з урахуванням періодичності живлення рослин;

  13. Одержання без фторових фосфатів;

  14. Вибір оптимальних термінів внесення добрив з урахуванням біологічних особливостей культури, властивостей ґрунту, погодних умов, форм добрив;

  15. Застосування в боротьбі з шкідниками, хворобами та бур’янами в першу чергу профілактичних, біологічних, механічних, фіто центричних методів при обмеженому використанні хімічного.

Розвитком органічного руху в Україні займаються: Федерація органічного руху України, Міжнародна Громадська Асоціація учасників біовиробництва «БІОЛан Україна», Клуб органічного землеробства, Спілка учасників органічного агровиробництва ″Натурпродукт″ та багато інших організацій.

Взагалі екологізація землеробства в Україні стає дедалі привабливішою в економічному плані для держави. Тому вітчизняна агронаука, виходячи з особливостей природно-кліматичних умов, типів і родючості ґрунтів, має бути серед перших у втіленні таких технологій.

В Україні спад сільськогосподарського виробництва й стрімке зменшення закупівель господарствами хімічних засобів захисту і мінеральних добрив посприяли тому, що ми маємо великі території відносно чистої землі. Україна за своїм природно-кліматичним та ресурсним потенціалом має можливість зайняти одне з провідних місць серед виробників сільськогосподарської органічної продукції та її реалізації шляхом експорту, а також для її постачання на внутрішній ринок.

В Україні ж ринку органічних продуктів харчування фактично немає. Із терміном "органічний" більшість наших споживачів не знайома взагалі, тому частіше такі продукти називають "екологічно чистими". Сертифіковані іноземними установами українські органічні сільгосппідприємства поставляють свою продукцію за кордон, адже нині попит на неї там значно перевищує пропозицію. В основному на експорт ідуть "органічні" зернові та олійні культури.

Проте дослідження засвідчують, що український ринок здорової їжі теж має значний потенціал. Більшість потенційних українських покупців згодні купувати органічну продукцію навіть за умови, якщо ціна на неї буде на 40-50% вища, ніж на продукти, вирощені за традиційною технологією. Вже існує категорія людей (до 5% населення), передусім у великих містах, які мають зазначену мотивацію до споживання органічних продуктів і готові платити за них вищу ціну.

Через неефективне створення ринків збуту загальні внутрішні ринки органічних продуктів в Україні перебувають у зародковому стані. Розвитку сектора сприятиме також достатня кількість споживачів із зростаючими інтересом до здорового харчування та високою купівельною спроможністю.[8]

Головна проблема ринку органічної продукції в Україні — брак належної нормативно-правової бази . Верховна Рада України прийняла за основу у першому читанні Проект Закону про органічне виробництво. Цей закон визначає правові, економічні та соціальні основи ведення органічного виробництва, вимоги щодо вирощування, виробництва, переробки, сертифікації, маркування, зберігання та реалізації органічної продукції і спрямований на підвищення рівня та охорону здоров’я населення, збереження природного навколишнього середовища, забезпечення раціонального використання та відтворення природних ресурсів. [7] Розробка та прийняття законодавчої бази щодо органічного сільськогосподарського виробництва нині має бути одним з найпріорітетніших завдань держави, що надасть органічному сектору правове визначення, а його методи виробництва отримають офіційне визнання і унормування. Це дасть змогу органічному сільськогосподарському виробництву чітко ідентифікувати себе перед споживачем і гарантувати, що органічна продукція, яка виноситься на ринок, заслуговує на довіру – тобто дійсно є органічною продукцією з усіма відповідними перевагами для споживача, насамперед як здорова і екологічно чиста їжа.

Законодавство також має захистити малих і середніх фермерів, залучених до органічного сільського господарства, й забезпечити справедливу конкуренцію з іншими виробниками як в Україні, так і в інших країнах. Окрім того, Закон має сприяти органічному сектору, передбачивши фінансову підтримку в формі державних субсидій, агроекологічної програми, державних науково-дослідницьких програм та ін. Така політика захисту і підтримки стимулюватиме фермерів та агропідприємства до інвестицій, які є необхідними для переходу до органічного господарювання.

Основні проблеми, пов’язані із запровадженням органічного сільського господарства в Україні:

До соціально-психологічних проблем запровадження технологій органічного землеробства в Україні передусім слід віднести низький рівень обізнаності населення і виробників щодо органічного землеробства (розуміння головних ознак й особливостей цих технологій, переваг їх використання та можливих проблем у процесі запровадження).

Другою вагомою проблемою є низький рівень екологічної свідомості населення (насамперед сільського) та низька технологічна культура сільськогосподарського виробництва всіх рівнів, починаючи від особистого селянського господарства до великих аграрних об’єднань.

Крім браку освіти та екологічної свідомості спостерігається небажання подолання стійких стереотипів, що склалися за тривалий період інтенсифікації сільського господарства, та низький рівень інноваційної активності менеджерів та державних управлінських структур. Слід також вказати на складну демографічну ситуацію в сільській місцевості (депопуляція, вікова структура) та низький рівень життя сільського населення.

Поставлені в умови необхідності виживання люди з недовірою й осторогою сприймають все нове і не бажають ризикувати тим, що вони мають.

До інституційно-правових проблем впровадження органічного землеробства в Україні відносяться:

• відсутність відповідної законодавчої й нормативної бази, передусім базового закону про органічне землеробство та сертифікацію органічної продукції, узгодженого з вимогами міжнародного законодавства;

• відсутність ефективної національної системи сертифікації та контролю органічних господарств і виробленої ними продукції;

• відсутність відповідної внутрішньої інфраструктури (асоціацій/ спілок/ осередків виробників органічної продукції);

• необхідність інтеграції в міжнародні структури (ЄС, IFOAM) та забезпечення доступу на зовнішні ринки органічної продукції;

• необхідність належного інформаційного забезпечення.

Особливий наголос слід зробити на необхідності розробити й запровадити національну гарантійну систему органічного сектора, яка має базуватися на міжнародних стандартах, що дозволить досягти її міжнародної еквівалентності, а також скористатися міжнародною інфраструктурою сертифікації й можливостями партнерств.

Крім вищезазначених проблем існують й проблеми, пов’язані з проведенням земельної реформи та паюванням земельного фонду: необхідність збереження великих за земельною площею територією господарств, неприпустимість об'єднання польових та ґрунтозахисних сівозмін чи подрібнення останніх. Будь-який перерозподіл і відведення площ сільськогосподарських земель слід виконувати на підставі проектів грунтозахисно-меліоративної просторової структури агроландшафту, наявних систем грунтозахисно-меліоративних заходів постійної дії.

Крім того, є два глобальні фактори, що блокують відродження українського АПК як внутрішнього джерела накопичення капіталу та “інвестиційного донора ”.

По-перше, це катастрофічний стан українських ґрунтів. Сьогодні в українських чорноземах вміст гумусу катастрофічно зменшується. Для того, щоб відновити 0,1 відсотка гумусу у ґрунті потрібно 30 років. За таких умов сільське господарство автоматично потрапляє в тотальну залежність від машинних та хімічних технологій. Відтак, виникає хронічний диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію, який веде до штучної збитковості та залежності АПК.

По-друге, спроби відродити індустріальну модель АПК автоматично посилюють енергозалежність галузі та української економіки. Відродження екстенсивних індустріальних моделей розвитку АПК призводить до подальшої деградації ґрунтів.

   Однак все ж таки, головною проблемою ринку органічної продукції в Україні — брак належної нормативно-правової бази. Доки механізми сертифікації органічної продукції не буде затверджено законодавчо, сумлінні виробники зазнаватимуть збитків через нечесних конкурентів, а покупці — через нечесних виробників. Адже навіщо аграріям переходити на органічне землеробство, якщо можна й так абсолютно безкарно ставити на свою продукцію знак екологічної якості? От тільки який зиск покупцеві платити в 1,5-2 рази більше за продукцію сумнівного походження?[5]

В Україні триває робота зі створення сертифікаційних структур, які могли б «екзаменувати» господарства на «органічність» відповідно до євростандартів.

Проте щоб пройти сертифікаційну процедуру й отримати офіційний «органічний» статус, господарство має запастися терпінням на найближчі чотири роки.

За цей час представники акредитованих іноземними компаніями вітчизняних структур регулярно інспектуватимуть претендента, щоб упевнитися у відповідності процесу його виробництва органічним стандартам ЄС, починаючи від запровадження сівозмін і закінчуючи дотриманням табу на хімічні допінги. Зменшення цього перехідного періоду можливе, якщо господарство надасть документальні підтвердження про «безхімічне» виробництво або мінімальне використання пестицидів-гербіцидів упродовж попередніх років. [6]

Також однією з проблем є державний нагляд та контроль. Цю проблему також має врегулювати законодавство. Вже є проект закону України “Про органічне виробництво” який був прийнятий Верховною Радою України в першому читанні, який міг би врегулювати ці питання. Система державного нагляду та контролю повинна забезпечити можливість простежити кожен продукт на усіх стадіях виробництва, переробки та реалізації, з метою гарантування споживачу, що органічна продукція вироблена з вимогами, викладеному у даному законі.

Особливою характерною рисою продуктів харчування з екологічного сільського господарства є їх походження з екологічного сільського господарства. Іншими словами, визначення дається екологічному продуктові харчування не на підставі вмісту складників, ні на підставі споживчих властивостей і впливу на здоров'я людини, а на підставі способу виробництва.

Загально відомо, що хімічний аналіз продуктів харчування (по факту) не є ефективним знаряддям, що гарантує дотримання стандартів в процесі виробництва. Він не виконує очікуваних функцій: ані, як запобіжний засіб, ні як основа для притягнення до відповідальності. Це підтверджують чисельні скандали навколо продуктів харчування, пов'язані з наявністю гормонів або антибіотиків у м'ясі, молоці, яйцях і нітратів, залишків пестицидів і важких металів в овочах, достатньо лише назвати кілька прикладів. У зв'язку з ненадійністю управління якістю продуктів харчування, в екологічному сільському господарстві вироблено інший принцип: дії скеровані на створення і підтримання високої біологічної якості в процесі виготовлення. Це означає перенесення акценту з аналізу властивостей товару на контроль етапів виробництва.

Україна не повинна стояти осторонь екологічно-орієнтованих процесів трансформації системи аграрного виробництва. Часу на роздуми вже не залишилося. Формування світових ринків органічної продукції відбувається досить активно, і для того, щоб зайняти свою нішу "та стати офіційним експортером цієї продукції в країни ЄС та на світовий ринок, наша країна не повинна зволікати з вирішенням першочергових завдань. Досвід країн-найближчих сусідів свідчить, що тільки формування відповідного законодавства може розтягнутись на роки. Наприклад, розробка Закону про органічне землеробство Польщі, який містить 33 статті та регулює виробництво, переробку, маркування, торгівлю "органічними" сільськогосподарськими продуктами, порядок проведення сертифікації та інспекцій, тривала близько трьох років (початок - 1998 рік, набув чинності в 2001 році).

У цьому контексті доцільним та корисним може стати багатий досвід й інструментарій, які Україна може запозичити в Міжнародної федерації органічного сільського господарства, Європейського Союзу, а також у країн-лідерів із запровадження органічних технологій, зокрема Швейцарії.

Список використаної літератури та джерел:

  1. Агроекологічні основи високоефективного вирощування польових культур у сівозмінах біщлогічного землеробства: Рекомендації / за ред. І.А.Шувара-Львів: Українські технології, 2003. – 36 с.

  2. Грабак .Н. Х., Топіха .І. Н., Давиденко. В. М., Шевель. І. В. Основи ведення сільського господарства та охорона земель навчальний посібник Київ-2006 видавництво професіонал 496с.

  3. Экономика сельского хозяйства. Научные работы - LAEI. 1996 №1,стр.192.

  4. Микола Кобець, канд. біол. наук, Аналітично-дорадчий центр Блакитної стрічки ПРООН

  5. Оксана Кисленко Журнал “Дім. Сад. Город”,  № 8 за серпень 2008 року

  6. Ольга Швагуляк-Шостак: Зелений бізнес (“Контакти” /№27 від 05-07-2004)

  7. Проект Закону України “Про органічне виробництво” від 12.03.2009.

  8. http: //journal.agrosector.com.ua/archive/22/383 ( №  9  (23)  ’2007)

  9. http:// www.agroexpo.org.ua

  10. http://organic.com.ua

  11. IFOAM Basic Standards (approved by the IFOAM General Assembly, Victoria, Canada, August 2002). Інтернет-ресурс: www.ifoam.org




поділитися в соціальних мережах



Схожі:

Екологічне право україни: сучасний етап
Насьогодні дуже важливим курсом серед інших юридичних дісціплін є екологічне право. Чому саме цей предмет вивчають майбутні юристи?...

Конкурс учнівської І студентської творчості "я київщини гордість І надія!"
Я – Київщини гордість І надія! (далі Конкурс) у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів І форм власності, професійно-технічних...

Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск Сільське

Затверджено
Полька Надія Степанівна, (м. Київ, вул. Грушевського, 7) Єременко Галина Миколаївна, Інститут гігієни та медичної

Дослідження ареалів та запасів лікарських рослин
Екологічне забруднення – загроза зростання онкогенного ризику І злоякісних захворювань

3 Інтерв’юере! Перед заповненням цієї анкети поставте такі питання...
Скажіть, будь ласка, скільки людей проживає в цьому помешканні І спільно веде домашнє господарство?

Екологічне виховання як один з аспектів здоров’язбережувальних технологій
«… турбота про здоров’я це найважливіша праця вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світогляд,...

Закон україни
Кабінету Міністрів України на основі Концепції сталого розвитку України в шестимісячний строк забезпечити подання на розгляд Верховної...

Авторський колектив коментарю до Водного кодексу України
Усі води (водні об'єкти) на території України є національним надбанням народу України, однією з природних основ його економічного...

Умови прийому на навчання до вищих навчальних закладів України в 2017 році
Порядку прийому для здобуття вищої та професійно-технічної освіти осіб, які проживають на тимчасово окупованій території України,...



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

b.lekciya.com.ua
Головна сторінка