Пошук по сайту


Податок на нерухомість для фізосіб: настав час платити - Актуальна подія президент підписав закони про зміни до...

Актуальна подія президент підписав закони про зміни до Держбюджету та Податкового кодексу

Сторінка5/8
1   2   3   4   5   6   7   8

Податок на нерухомість для фізосіб: настав час платити



Нормативна база:

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV; Податковий кодекс України від 02.12.2010 р. № 2755-VI; Житловий кодекс Української РСР від 30.06.83 р. № 5464-Х; Закон України від 27.03.2014 р. № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні»; Закон України від 04.07.2013 р. № 403-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо об’єктів нерухомості»
У соціалістичній економіці майже усе майно вважалося власністю народу (тобто державною власністю), тож платити майнові податки сама собі держава не збиралася. Та й нелогічно то було. А ось ринкові відносини неможливі без права приватної власності на майно юридичних чи фізичних осіб, тому без супроводжуючих майно податків не обійтись. З 2014 року компанію майнових податків, встановлених в Україні, поповнив податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (далі – податок на нерухомість). А платити його повинні як юридичні, так і фізичні особи.

У цій статті надано відповіді на запитання, що виникають у фізичних осіб – власників нерухомого майна відносно податку на нерухомість. Згруповані ці відповіді у розрізі елементів будь-якого податку, встановлених у п.7.1 ст.7 ПКУ.

Платники податку: хто набуває цей статус?

Згідно із п.265.1.1 ст.265 ПКУ платниками податку на нерухомість «є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової нерухомості». Тож, як було зазначено у преамбулі, саме факт набуття у власність нерухомості й перетворює особу на платника податку на нерухомість.

Статус платника податку на нерухомість залежить не лише від наявності права власності на певне нерухоме майно, а й від виду такої власності, оскільки часто один об’єкт нерухомості можуть посідати декілька осіб. У такому разі йдеться про види спільної власності, яких виділяють два: спільна часткова та спільна сумісна власність (ст.355 ЦКУ). Відмінність між ними полягає в тому, що власники певного нерухомого майна на підставі спільної часткової власності є власниками певних часток одного об’єкта. А власники на підставі спільної сумісної власності часток не мають. Вважається, що вони є рівноправними власниками, а об’єкт належить їм у рівних частках: якщо двоє співвласників, то по 1/2 частині, якщо троє, то по 1/3 і т.д.

Тож якщо об’єкт житлової нерухомості належить його власникам на праві спільної часткової власності, то кожен з них вважається платником податку на нерухомість, який обраховується з його частки (пп.«а» пп.265.1.2 ст.265 ПКУ). Якщо ж йдеться про спільних сумісних власників, то такі співвласники повинні погодити між собою, хто з них буде платником податку на нерухомість, тобто такий платник повинен бути один (пп.«б» пп.265.1.2 ст.265 ПКУ). Очевидно, що ця згода має бути якось оформлена між ними . І якщо один з спільних сумісних власників сплачує податок на нерухомість, то казусів і колізій виникати не повинно.

Відповідно до ст.369 ЦКУ «співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними». Така домовленість має бути оформлена договором, щоб мати статус домовленості. У такому разі пп.«в» пп.265.1.2 ст.265 ПКУ встановлює правило, згідно з яким «якщо об’єкт житлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку».

Правда, поки що абсолютно незрозуміло, як поводитимуться податківці, якщо усі спільні сумісні співвласники відмовляться сплачувати податок на нерухомість, наприклад через те, що вони не змогли досягти згоди між собою, хто з них буде платником такого податку. Таке може статися, наприклад, тоді, коли чоловік з дружиною розірвали шлюб, проживають окремо, але квартира, яка належить їм на праві спільної сумісної власності ніяк між ними не поділена. І просто стоїть порожня. Хто саме з них є платником податку на нерухомість, ПКУ не визначає. Та й податківцям самим визначити це не можна, адже відповідно до ст.19 Конституції України «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України». А ПКУ якраз для такого випадку не встановлює ніякого способу дій для податківців.

Об’єкт оподаткування: тільки житло

Відповідно до пп.265.2.1 ст.265 ПКУ об’єктом оподаткування податком на нерухоме майно є «об’єкт житлової нерухомості, в тому числі його частка».

Згідно з пп.14.1.129 ст.14 ПКУ об’єкти житлової нерухомості – це будівлі, віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду, дачні та садові будинки. У цьому підпункту вони поділяються на певні типи.

Правовідносини, пов’язані з віднесення певних приміщень до житлового фонду, регулюються Житловим кодексом. Відповідно до ст.4 зазначеного Кодексу житловий фонд утворюють «жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території України». Власне, житловий фонд за Житловим кодексом включає приблизно той самий перелік об’єктів, що й пп.14.1.129 ст.14 ПКУ. А відповідно до ст.6 Житлового кодексу жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Не усі об’єкти житлової нерухомості ПКУ відносить до об’єктів оподаткування податком на нерухомість. У пп.265.2.2 ст.265 ПКУ зазначено, що «не є об’єктом оподаткування». Але й серед того, що залишилося об’єктом оподаткування податком на нерухомість (за виключенням тієї нерухомості, що не є житловою та тієї, що такою є, але ПКУ виключає її з об’єктів оподаткування), ПКУ вносить свої корективи щодо бази оподаткування.

База оподаткування: ось така «гра слів»

Відповідно до п.265.3.1 ст.265 ПКУ «базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової нерухомості, в тому числі його часток». Слід вказати, що це певний юридичний абсурд, викликаний великим фіскальним апетитом держави. Законотворці погодилися втратити своє обличчя «логічних законотворців», ухваливши Закон № 1166, відповідно до якого в ст.265 ПКУ слова «житлова площа» в усіх відмінках замінено словами «загальна площа». Одразу базою оподатковування об’єктів житлової нерухомості стала як її житлова частина, так і нежитлова. Ось така «гра слів» вийшла.

Однак Закон № 1166 у частині змін, внесених до ст.265, набув чинності з 1 квітня 2014 року. Отже відносини щодо сплати податку на нерухомість в частині нежитлової площі виникли лише з 1 квітня 2014 року. До цієї дати існували відносини щодо сплати податку на нерухомість лише в частині житлової площі.

До речі, Міндоходів притримується саме цього підходу, про що воно повідомило платникам податків в УПК № 263. При цьому Міндоходів вважає цілком логічним:

– застосування у цьому разі ст.58 Конституції України, згідно з якою «закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи»;

– поділ звітного року на дві частини з метою визначення бази оподаткування – до 1 квітня 2014 року податок обчислюється виходячи із житлової площі, а після 1 квітня 2014 року – виходячи з загальної площі.

Юридичні особи базу оподаткування обчислюють самостійно. Що ж до фізичних осіб, то тут функцію обчислення бази оподаткування держава взяла на себе. Згідно з пп.265.3.2 ст.263 ПКУ «база оподаткування об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно». Отже, платник податку – фізична особа ніяких дій щодо «допомоги» податківцям обчислити його базу оподаткування вчиняти не зобов’язаний. А відповідно до частини першої ст.19 Конституції України «правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством».

Пільги: вони є, але їх можна втратити

Пільги, на відміну від виключення з об’єкту оподаткування, стосуються саме об’єкту оподаткування та, щодо податку на нерухомість, полягають у зменшенні бази оподаткування. Тобто об’єкт оподаткування залишається об’єктом оподаткування, а от його кількісна характеристика зменшується внаслідок застосування пільги.

Відповідно до пп.265.4.1 265 ПКУ база оподаткування податком на нерухомість для фізичних осіб зменшується таким чином:

– для квартири/квартир незалежно від їх кількості – на 120 кв. м;

– для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості – на 250 кв. м;

– для різних видів об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), – на 370 кв. м.

Наприклад, якщо фізична особа має у власності дві квартири, сумарна загальна площа яких становить 200 кв. м, то база оподаткування для такої особи складає 80 кв. м (200 – 120). Якщо ж фізична особа є власником двох будинків сумарною загальною площею 400 кв. м, то податок на нерухомість цій особі обчислюватиметься з бази оподаткування у розмірі 150 кв. м (400 – 250). Якщо ж фізична особа буде власником будинку загальною площею 260 кв. м і квартири загальною площею 130 кв. м, то базою оподаткування для неї буде площа у розмірі 20 кв. м (260 + 130 – 370).

І така пільга надається платнику податку щороку при здійсненні нарахування податку на нерухомість, враховуючи усі об’єкти оподаткування, власником яких фізична особа є у році, за який відбувається нарахування такого податку.

Крім зазначеної пільги з податку на нерухомість, пп.265.4.2 ст.265 ПКУ міським, селищним та сільським радам надано право «встановлювати додаткові пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб або релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями)». При цьому на вказані органи ПКУ покладає обов’язок до 1 лютого поточного року подавати «до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням об’єкта житлової нерухомості відомості стосовно пільг, наданих ними…». Примітно, що можливість встановлення місцевих пільг стосовно фізичних осіб з’явилася теж завдяки Закону № 1166.

У той же час ПКУ позбавляє платників податку пільг, якщо вони використовують «пільгову» житлову нерухомість «з метою одержання доходів»: здають в оренду, лізинг, використовують у підприємницькій діяльності (пп.265.4.1 ст.265). Тож платники податку на нерухомість, приймаючи рішення здати свою тимчасово вільну квартиру в оренду, мають рахувати, чи вигідно їм це. Економічний сенс такої оренди може втратитися.

Ставки податку: встановлюють місцеві ради

Ставки податку на нерухомість «встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування» (пп.265.5.1 ст.265 ПКУ). Отже за відсутності відповідного рішення відсутні й ставки – Кодекс не передбачає «автоматичного» застосування будь-якої ставки податку у разі відсутності відповідного рішення органа місцевого самоврядування.

Критеріїв застосування ставок податку – два: розмір бази та види об’єктів оподаткування. В залежності від видів об’єктів оподаткування ставки податку розрізняють для квартир, будинків, квартир і будинків разом.

У межах цих видів ставки відрізняються ще й у залежності від сумарної площі різних приміщень. Так, згідно з пп.265.5.2 ст.265 ПКУ ставки податку для фізичних осіб встановлюються в таких розмірах:

– не більше 1 відсотка – для квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 240 кв. м, або житлового будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 500 кв. м;

– 2,7 відсотка – для квартири/квартир, загальна площа яких перевищує 240 кв. м, або житлового будинку/будинків, загальна площа яких перевищує 500 кв. м;

– 1 відсоток – для різних видів об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності одного платника податку, сумарна загальна площа яких не перевищує 740 кв. метрів;

– 2,7 відсотка – для різних видів об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності одного платника податку, сумарна загальна площа яких перевищує 740 кв. метрів.

Обчислення податку: довірся «другу»

Як було вказано раніше, лише юридичні особи обчислюють податок на нерухомість самостійно. За фізичних осіб таке обчислення здійснює контролюючий орган за вказаним вище алгоритмом із застосуванням пільги та ставок в залежності від видів об’єктів оподаткування та їх загальної площі. За результатами такого обчислення контролюючий орган за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) платника податку до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком), складає податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та разом із відповідними платіжними реквізитами, «зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об’єктів житлової нерухомості», надсилає (вручає) платнику податку (пп.265.7.2 ст.265 ПКУ).

На цей самий контролюючий орган ПКУ покладає обов’язок в десятиденний строк інформувати відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об’єктів житлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку.

Платник податку, який не згоден з нарахованою йому сумою податку на нерухомість має право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних. Ця звірка провадиться щодо:

– об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності платника податку;

– розміру загальної площі об’єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності платника податку;

– права на користування пільгою із сплати податку;

– розміру ставки податку;

– нарахованої суми податку.

Таке право платника податку передбачено пп.265.7.3 ст.265 ПКУ. У разі його реалізації платником податку та «виявлення розбіжностей між даними контролюючих органів та даними, підтвердженими платником податку на підставі оригіналів відповідних документів, зокрема документів на право власності, контролюючий орган за місцем проживання (реєстрації) платника податку проводить перерахунок суми податку і надсилає (вручає) йому нове податкове повідомлення-рішення».

Для правильності обчислення податку на нерухомість ПКУ зобов’язує органи державної реєстрації прав на нерухоме майно, а також органи, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб «щоквартально у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку податку, за місцем розташування такого об’єкта нерухомого майна станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».

Зрозуміло, що об’єкти оподаткування у платників податку не завжди виникають рівно о 00 годин 1 січня. А правильніше сказати ніколи. Такі об’єкти з’являються протягом календарного року. У цьому разі передбачається спеціальне правило обчислення податку на нерухомість, відповідно до якого «щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової нерухомості податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення зазначеному власнику після отримання інформації про виникнення права власності на такий об’єкт» (пп.265.7.2 ст.265 ПКУ).

З наступного року податок з таких об’єктів сплачується вже у повному обсязі за рік, оскільки відповідно до пп.265.6.1 ст.265 ПКУ «базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року».

Крім того, об’єкт оподаткування може змінювати свого власника, тобто платника податку. Зрозуміло, що зупинити ринок нерухомості можна лише шляхом соціалістичної революції та експропріації усього приватного майна. Поки такого не сталося, нерухомість буде продаватися і купуватися, тобто змінювати власника. Для таких випадків у п.265.8 ст.265 ПКУ встановлено спеціальний порядок обчислення сум податку на нерухомість. Згідно з цим порядком «у разі переходу права власності на об’єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом календарного року податок обчислюється для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а для нового власника – починаючи з місяця, в якому виникло право власності».
1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Актуальна подія президент затвердив Стратегію кібербезпеки України
Засновники: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна юридична бібліотека

Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін...
Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо оподаткування в агропромисловому комплексі)»

Кодексу України про адміністративні правопорушення
Порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень тягне за собою відповідальність, яка встановлена...

Перелік правових норм Податкового кодексу України, спрямованих на...
З метої активізації інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні та стимулювання розвитку реального сектору економіки у Податковому...

Закон Українивід 17. 05. 2016 №1367-viii «Про внесення змін до Кодексу...

Рішення №41 від 04 червня 2013 р. Президент пл данілов В. Б. «Затверджено»

Кодексу України про адміністративні правопорушення
Порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень тягне за собою

Кодексу торговельного мореплавства України
Ця Технологічна схема розроблена на підставі частини другої статті 25 Закону України “Про прикордонний контроль”, пункту 19 Положення...

Особливості та ідейні здобутки філософії Г. Гегеля. Система філософії Гегеля
У сфері естетики Кант дійшов висновку, що там, де йдеться про мистецький смак людини, не діють закони логічного обгрунтування. Тому...

Рокитненський навчально-виховний комплекс
Про зміни у розкладі навчальних занять у зв’язку із проведенням навчально-польових зборів з учнями 11 класу Рокитненського нвк



База даних захищена авторським правом © 2017
звернутися до адміністрації

b.lekciya.com.ua
Головна сторінка